СТАНОВЛЕННЯ ТА РОЗВИТОК АДМІНІСТРАТИВНО-ПРАВОВИХ ОБМЕЖЕНЬ В ЗАКОНОДАВСТВІ ЗАРУБІЖНИХ КРАЇН

Анотація

У науковій статті досліджено становлення та розвиток адміністративно-правових обмеженьу законодавстві зарубіжних країн.Відзначено, що еволюція адміністративно-правових обмежень у законодавстві зарубіжних країн харак-теризується такими особливостями: визначальними підставами встановлення адміністративно-правовихобмежень стали геополітичні, соціально-економічні, психологічні чинники; спостерігається чітка тенденціядо посилення норм міжнародного права на принципи та види адміністративно-правових обмежень, які вста-новлені у законодавстві; характерна антиіндивідуалістична ідеологія застосування адміністративно-право-вих обмежень; відбулося переформатування адміністративно-правових обмежень у самообмеження задлядосягнення суспільного блага; адміністративно-правові обмеження застосовуються у кожній без виняткусфері суспільного життя на підставі відповідного нормативно-правового акта.З ХХ ст. під впливом розвитку конституціоналізму та парламентаризму захисту прав та свобод особинадавалося особливе значення. Адміністративно-правові обмеження отримали своє нормативне визначенняне лише в окремих законодавчих актах у межах однієї країни. Міжнародна спільнота прийняла відповідніакти, у яких закріплювалися принципи можливого застосування обмежень лише в суспільних інтересах.У цей період обмеження мали природно-правовий характер, тобто певні їх види та підстави їх застосуваннябули чітко регламентовані в нормах закону та забезпечувалися шляхом установлення легітимного суспіль-ного правопорядку. Уповноважуючи органи управління захищати права і свободи людини через можливістьзастосовувати певні обмеження, держава спричиняє вразливість цих прав. Отже, слід говорити не лише проїх захист, але й про обов’язок обмеження повноважень уповноважених органів задля недопущення звуженняобсягу та змісту прав і свобод суб’єкта.Надмірність обмеження мала оцінюватись судами, оскільки адміністративні судді застосовували загаль-ну техніку адміністративного контролю. При цьому інтенсивність судового контролю залежала від природиоспорюваних заходів, якщо спір стосувався прав людини, то судді здійснювали особливий контроль. Втім,як свідчить практика, належний контроль співмірності (пропорційності) обмежень адміністративними суда-ми був скоріше ситуативним, аніж систематичним.