ПРАКТИКА РЕАЛІЗАЦІЇ ПРИНЦИПУ ПРАВОВОЇ ВИЗНАЧЕНОСТІ ЯК СКЛАДНИКА ВЕРХОВЕНСТВА ПРАВА

Анотація

У статті проаналізовані історичні передумови становлення «верховенство права» як самостій- ної правової категорії та правової доктрини сучасності. Здійснене доктринальне тлумачення принципу верховенства права, по-перше, як єдиного феномену євро- пейської культури, що охоплює досвід як англомовних, так і континентально-європейських країн; по-друге, в умовах глобалізації, як універсального принципу співіснування й співробітництва між різними народами та культурами. Наведені результати дослідження незалежної міжнародної неурядової організації, зокрема World Justice Project (WJP) щодо рейтингу досягнень країн світу з позиції забезпечення ними правового середовища, яке базується на універсальних принципах верховенства права, і місце держави Україна у відповідному рейтингу. Наголошено, що ефективна реалізація принципу верховенства права пов’язана передусім з правотвор- чою та правозастосовною діяльністю. Зокрема, однією із вимог забезпечення верховенства права в державі є послідовне і неухильне дотримання принципу правової визначеності. На основі аналізу фахових публікацій присвячених проблемам розуміння та практики реалізації прин- ципу правової визначеності, запропоновано під останнім розуміти, передусім, зрозумілість нормативно- правових приписів. У свою чергу, аналіз рішень Конституційного Суду України дозволяє розкрити правову визначеність через такі категорії: чіткість, ясність, недвозначність положень законодавства; передбачуваність і повага до легі- тимних очікувань громадян; вимога остаточності судових рішень і їх неухильної виконуваності – res judicata; протидія свавіллю органів державної влади, обмеження дискреційних повноважень суб’єктів державної влади. На основі вивчених нами рішень ЄСПЛ щодо дотримання принципу правової визначеності в законот- ворчому та правозастосовному процесах, зроблений висновок про те, що правова визначеність, як елемент принципу верховенства права, вимагає зрозумілості та чіткості (точності) національних законів, порушення яких у підсумку призводить до порушення прав людини. Ці вимоги є запорукою її належного тлумачення і, відповідно, реалізації. Невизначеність, нечіткість правової норми призводить до її неоднакового розуміння та тлумачення, що в практичній площині призводить до різного її застосування. Така неврегульованість чи відсутність визна- ченості в діяльності органів державної влади щодо особи, зокрема забезпечення, додержання чи реалізації прав і свобод людини і громадянина, може мати негативні наслідки і призвести до сваволі.