ЗМІСТ ТА ЧАСОВІ КООРДИНАТИ ЗАХИСТУ ПРАВА, ЯКЕ НАБУВАЄ ДОБРОСОВІСНИЙ СУБ’ЄКТ ПРИ ОТРИМАННІ РЕЧІ ВІД НЕПОВНОВАЖНОГО ВІДЧУЖУВАЧА

Анотація

Ця стаття присвячена дослідженню актуального питання про правовий статус особи, котра добросовісно набула майно у неповноважного традента і продовжує утримувати його. Яке право при цьому отримує окупант. В наукових працях уже не є актуальним питання, що взагалі ніякого повноваження не набувається, бо той, хто передав річ, не мав на це права. Сьогодні дослідники єдині, що набувач отримує право, але існують принципові розбіжності щодо змісту його: одні наполягають, що набувається власність, інші доводять, що то є право на безтитульне володіння. Автор підтримує концепцію, за якою у разі, коли майно вибуло з володіння власника без дефекту його волі (не було вкрадене чи загублене тощо) добра совість набувача є тим чинником, який зумовлює перехід до нього власності в момент передачі речі. Розвиваючи цю тезу, доводиться, що віндикаційний процес у такому випадку не є належним способом захисту втраченого володіння, бо позивач вже на час розгляду спору не є його суб’єктом. Адже ст. 330 ЦК чітко каже, що добросовісний набувач отримує власність на майно від неповноважного традента вже в момент його передачі. Відтак заперечення проти віндикації мають значення як аргумент про наявність права у відповідача і відсутність його у позивача, а не є фактором, що обумовлює відібрання майна чи залишення його у окупанта. При пред’явленні віндикаційного позову у такому разі набувач, всупереч поширеній у літературі та правозастосовній практиці думці, має посилатися на свою добру совість, застосовуючи правило статті 330 ЦКУ, а не ст. 388 ЦКУ. Таким чином, він протиставлятиме вимозі про витребування майна своє право власності, і позивачеві суд повинен відмовити саме в силу відсутності у нього того повноваження, за захистом якого він звернувся. Також у роботі спростовується доктринальна парадигма стосовно того, що набувач отримує право володіння, що може перетворитися у власність тільки після відмови суду у віндикації. Основним недоліком такої правової побудови є те, що поза регулюванням залишається належність права власності у випадку, якщо віндикаційний позов взагалі не буде пред’явлений. В такому разі, якщо слідувати коментованому правилу, наявність у добросовісного набувача права власності та момент його виникнення буде залежати від існування такого позову.