ПРО СПІВВІДНОШЕННЯ ЮРИДИЧНИХ ПОНЯТЬ «ПЕРЕРИВАННЯ» І «ПРИПИНЕННЯ ДАВНІСНОГО СТРОКУ»

Анотація

Цю працю присвячено науковому дослідженню актуального питання про теоретичне і фак-тичне відмежування юридичних понять «переривання позовної давності» та «дострокове припинення дав-нісного строку». Піддано критиці застарілий і такий, що не відповідає реальній сутності регульованихматеріальних відносин, коментар правила ст. 264 Цивільного кодексу, згідно з яким позовна давність пере-ривається у разі будь-якого пред’явлення позову за тими самими вимогами до того ж відповідача. Крім того,критично оцінено намагання науковців прив’язати тривалість позовного домагання (позовної давності) недо матеріального права на позов, а до особливостей процесу, що є невірним. Насправді реалізація права насудовий захист, яке виникло після порушення, може відбутись, якщо управнена особа протягом встановле-ного (давнісного) строку звернулася до суду. Водночас позовна давність не стосується строку примусовогоздійснення судом позовної вимоги, а лише регулює час дії домагання. Право на позов, як і всіляке інше,обмежене присічним строком, може бути реалізованим лише один раз, після цього воно вичерпується і немає подальшої здатності до реалізації. Чинне законодавство не містить таких юридичних конструкцій, якіб дозволили вести мову про повторний захист того ж права після закінчення процесу. Рішення суду (по сутіспору) вирішує питання про захист і знімає питання про повторний спір. Тому слід визнати відсутністьперебігу позовної давності після пред’явлення та під час розгляду позову. Отже, із кожного порушення можевиникнути лише одне право на позов, змістом якого є матеріально-правова вимога. Оскільки вона вже реа-лізована, інша позовна вимога виникнути не може, відтак не буде існувати і новий перебіг давності. Такимчином, належне пред’явлення позову припиняє позовну давність за вимогами певної особи того ж змістуі до того ж боржника, а не перериває її.