ЛЕГІТИМНІСТЬ ТА ТЛУМАЧЕННЯ НОРМ ПРАВА: АСПЕКТИ СПІВВІДНОШЕННЯ

Анотація

Анотація. У статті здійснено теоретико-правове дослідження аспектів співвідношення легітимності та тлумачення норм права в сучасній державі. Визначено, що мета тлумачення – правильне, точне і однакове розуміння і застосування закону, виявлення його суті, яку законодавець вклав у словесне формулювання, воно покликане протидіяти будь-яким спробам відійти від сенсу правових норм, протиставити букву і дух закону, з’ясовувати сенс того, що законодавець сформулював. Доведено, що необхідність тлумачення норм права обумовлена різними факторами, в тому числі динамікою суспільних відносин і, відповідно, динамікою законодавства, тлумачення покликане протидіяти будь-яким спробам відійти від сенсу правових норм, протиставити букву і дух закону, воно не вносить і не повинно вносити змін і доповнень до чинних нормативно-правових актів. Аргументовано, що право стає легітимним тільки в тому випадку, коли встановлені законом правила отримали відповідне обґрунтування в суспільній свідомості. Зазначено, що дотримання легітимності в процесі тлумачення і застосування норм права сприяє забезпеченню рівності всіх перед законом, однаковому розумінню сенсу і змісту норм права, а також виявленню недосконалості законодавства і його розвитку, крім того, легітимність вимагає розкривати сенс і зміст норм, виходячи в першу чергу з самого закону і законодавства в цілому. Обґрунтовано, що пріоритетним у діяльності правозастосовувача має бути результат – легітимність, тобто сприйняття суспільством, в рамках якого реалізуються засади справедливості і доцільності. Визначено, що орієнтація в першу чергу на засади справедливості і доцільності в процесі тлумачення і застосування норм права може перешкоджати розвитку і вдосконаленню законодавства, адже відхилення від існуючих правил змушує забувати про їх недоліки. Наголошено, що якщо закон не дозволяє в достатній мірі виявити сенс і зміст норми права, слід звернутися до норм, пов’язаних з тлумаченням, викладеним в інших нормативно-правових актах, принципів права, що становлять основу чинного законодавства. Аргументовано, що в разі, якщо використання вищевикладених правил не дозволило встановити зміст і сенс норми права, слід звернутися до зовнішніх джерел тлумачення – роз’яснень офіційного характеру, які надаються уповноваженими на те органами, але з позицій легітимності пріоритет необхідно віддавати внутрішнім джерелам тлумачення: нормативно-правовому акту, що містить норму, яка тлумачиться і законодавству в цілому, включаючи цілі і принципи правового регулювання. Визначено, що отримання вимог легітимності в процесі тлумачення норм права вимагає від правозастосовувача серйозної теоретичної підготовки, розвиненого логічного мислення. Зроблено висновок, що засади легітимності вимагають моральної і психологічної стійкості правозастосовувача, що не дозволяє йому відхилятися в залежності від конкретних політичних, соціальних та інших умов, в тому числі особистого характеру, від істинного сенсу і змісту норми права.