ЛЕГІТИМНІСТЬ ПРАВА: ДЕСКРИПТИВНІ ТА ПРЕСКРИПТИВНІ ПІДХОДИ

Анотація

У статті досліджено дескриптивні та прескриптивні підходи до категорії легітимності права.Зазначено, що стосовно легітимності права проблема, що має центральне теоретичне і практичне значення,полягає в проведенні відмінності між дескриптивними і прескриптивними судженнями. Наголошено, щовикористання поняття «легітимність» для дискурсу про обов’язок підпорядкування публічної влади ство-рюваному нею праву привносить в обговорення уявну позитивність у вигляді опори нормативних судженьна соціальні факти, а саме на факт (не)визнання, хоча насправді ідеальне й фактичне вимірювання легітим-ності один від одного не залежать. Обґрунтовано, що визнання може розглядатися як соціальний факт, якийвизначає соціально-психічний механізм правового впливу на поведінку людей, але нормативною умовоюдії права не є. Зазначено, що з точки зору різних підходів до права прийняття (визнання) може виступатиабо як частина поняття «зобов’язуюча сила права», або як фактична умова такої сили й може означати абсо-лютно різні речі – від соціологічного факту визнання (довіру населення до права, згоду з правовим регу-люванням, готовність і бажання використовувати офіційне право для вирішення проблем і спорів тощо) доідеальної моделі обов’язку розумних осіб прийняти розумне право або нормативної моделі наділення правазобов’язуючою силою через його загальне використання населенням і владними інститутами як стандартуповедінки. Визначено, що ракурси проблематики прийняття права часто залишаються осторонь, коли правоі його зобов’язуюча сила некритично виводяться з поняття «визнання», у яке автори відповідних дискур-сів закладають різні й часто взаємовиключні значення. Доведено, що розгляд визнання як достатньої озна-ки норми права означатиме повернення або до емотивістського розуміння зобов’язуючої сили права (якщовизнання розглядається як соціально-психологічний факт), або до чергового природно-правового аспекту«правильного права» (якщо визнання розуміти як раціональний дискурс, що подумки конструюється). Наго-лошено, що можлива і третя ситуація, при якій визнання розглядається лише як факультативна умова дії права (або, відповідно, факультативна ознака поняття права): право володіє юридичною силою за фактомйого належного встановлення й за умови правильності (справедливості) його змісту, але визнання правапокращує його якість і підвищує його ефективність у суспільстві, у цьому випадку визнання не буде ні нор-мативною умовою дії права, ні концептуальною умовою визначення права. Визначено, що в такому ракурсілегітимність права буде лише одним із численних пунктів у міркуваннях про правову політику.