МЕТОДОЛОГІЯ ПУБЛІЧНОГО АДМІНІСТРУВАННЯ ПРАВА ОСІБ З ІНВАЛІДНІСТЮ НА ОХОРОНУ ЗДОРОВ’Я В ДЕМОКРАТИЧНИХ КРАЇНАХ

Анотація

В 2009 році Україна підписала Конвенцію про захист прав інвалідів, а з 2010 року ратифіку- вала її положення. Відповідно взявши на себе зобов’язання по імплементації та узгодженні норм національ- ного законодавства в сфері соціального захисту осіб з інвалідністю. Україна стала однією з 163 підписантів та 181 сторін, до складу яких входять 180 держав та Європейський Союз. Відповідно до ст.25 даної Конвен- ції особам з інвалідністю гарантується право на здоров’я. Втім, забезпечення даного права в кожній з країн- учасниць відбувається по-різному, що залежить від економічного та соціального розвитку країни, державної політики та системи органів управління в сфері охорони здоров’я тощо. Відзначено, що Україна, належить до тих країн, які, хоч і ратифікували положення Конвенції про захист прав інвалідів, однак, не може в повній мірі забезпечити її дієвість та повноту реалізації. Так, в цьому випад- ку, варто акцентувати увагу на загальному стані сфери охорони здоров’я, неефективності державної полі- тики щодо соціального захисту осіб з інвалідністю, постійному зменшенні коштів державного бюджету, що передбачені для розвитку та підвищення рівня соціального захисту соціально-незахищених верст населення до яких належать і особи з інвалідністю, відсутність належних механізмів соціалізації осіб з інвалідністю в соціумі, а також відсутність механізмів заохочення роботодавців в залученні праці осіб з інвалідністю. Окремо хотілося б звернути увагу, що особи з інвалідністю та особи з числа тих, які мають в своєму оточенні друзів, родичів осіб з інвалідністю акцентують увагу на погіршення їх становища та відповідно ускладнення можливості отримання медичної допомоги та медичних послуг через виникнення епідемій, пандемій в кра- їні, що спричинено запровадженням певних адміністративних обмежень. В даному випадку, ускладняється не лише якість та ймовірність отримати медичні та інші послуги, лікарські засоби, ортопедично-протезні засоби тощо, але й можливість, у тих осіб з інвалідністю, які могли самостійно їх отримати, адже виникають нові фізичні та матеріальні перепони. Акцентовано, що за результатами проведеного нами анкетування 95% опитаних відзначили, що рівень охорони здоров’я в Україні перебуває в незадовільному стані. Причинами респонденти називали: – від- сутність належного матеріального забезпечення сфери; – дороговизна лікарських виробів та препаратів, а також ортопедично-протезних виробів; – наявність постійних черг в закладах охорони здоров’я; – відда- леність та неможливість добратися до медичних закладів для отримання медичної допомоги; – недостатня кількість медичного персоналу, а особливо гостро дана проблема стоїть у віддалених населених пунктах; – відсутність місцевих програм розвитку та підтримки осіб з інвалідністю; – відсутність статичних та моніто- рингових даних щодо стану використання коштів місцевих та державного бюджету тощо. Доведено, що слід акцентувати увагу на міжнародний досвід забезпечення права на охорону здоров’я осіб з інвалідністю тих країн, які: по-перше, відносяться до високо розвинутих країн, а їх рівень охорони права на здоров’я осіб з інвалідністю є високим; по-друге, ратифікували Конвенцію про права інвалідів та майже одночасно з Україною почали імплементовувати положення даного акту в норми національного законодавства.