ПОНЯТТЯ ТА ОСОБЛИВОСТІ КОЛАБОРАЦІЙНОЇ ДІЯЛЬНОСТІ В УМОВАХ ПОВНОМАСШТАБНОЇ ВІЙСЬКОВОЇ АГРЕСІЇ

Анотація

Актуальність статті полягає в тому, що у реаліях сьогодення проблема колабораційної діяльності в Україні набуває особливої актуальності через її безпосередній вплив на національну безпеку, функціонування державних інституцій та суспільну стійкість у період збройної агресії. Колабораціонізм створює додаткові ризики для ефективного управління на окупованих і прифронтових територіях, оскільки сприяє формуванню сприятливого середовища для діяльності зовнішнього противника, полегшує доступ до інформації та ресурсів і підриває здатність держави контролювати власний простір.Її наслідки ускладнюють процеси деокупації та післявоєнної реінтеграції, адже суспільство опиняється перед необхідністю одночасно вирішувати задачі відновлення, правової оцінки співпраці з окупаційними структурами та подолання внутрішніх соціальних розломів. У статті на підставі аналізу поглядів учених розкрито співвідношення понять «колабораціонізм» та «колабораційна діяльність». З’ясовано, що перша категорія є більш широкою та включає другу. Запропоновано авторське визначення колабораційної діяльності в Україні. Сформульовано авторське бачення щодо особливостей колабораційної діяльності в умовах повномасштабної військової агресії. Доведено, що колабораційна діяльність – це умисна, мотивована та системна взаємодія фізичних та/або юридичних осіб з окупаційними структурами (зокрема військами), яка виявляється у формах підтримки, сприяння або легітимізації зовнішньої владної присутності та спрямована на послаблення суверенітету, обороноздатності та інституційної стійкості держави. Зауважено, що вказана діяльність не лише забезпечує ворогу доступ до ресурсів, інформації чи управлінських механізмів, а й трансформує соціальне середовище, зменшуючи потенціал громад до колективного спротиву, підриваючи суспільну довіру та ускладнюючи процеси деокупації та подальшої реінтеграції. Наголошено, що широкому значенні колабораційна діяльність – це форма вияву внутрішньої «ерозії» державності, за якої люди або групи осіб, замість захисту власного суспільства, державного суверенітету й територіальної цілісності, стають каналом впливу зовнішньої сили та інструментом реалізації її воєнних чи політичних цілей.