УНІФІКАЦІЯ ПРОЦЕСУАЛЬНОГО ЗАКОНОДАВСТВА У СФЕРІ СУДОВОЇ ПРАВОТВОРЧОСТІ ТА ЇЇ МЕЖ

Анотація

У статті проаналізовано особливості уніфікації процесуального законодавства у сфері судовоїправотворчості та її меж із точки зору цивільного, адміністративного та господарського права в Україні.Автор доводить, що судова правотворчість є природною закономірністю, оскільки законодавець ніколине зможе досягти такого рівня законотворення, за якого, з одного боку, була б абсолютна однозначність нормправа, а з іншого боку, таке законодавство мало би незмінний, стабільний характер. Оскільки судова право-творчість як правова категорія має нелінійний, несистемний характер, то вона може бути лише тоді, колинаявні законодавчі прогалини (щілини), з одного боку, та неможливість їх подолання за рахунок правовиханалогій, з іншого боку. Водночас така правотворчість має для суду зобов’язальний характер, хоча вона незалежить від волі законодавця, оскільки така воля не має свого закріплення в процесуальному законодавстві.Безумовним фактом є те, що судова правотворчість є характерною для загального права, але її проникненняу сферу дії континентального права поступово приводить до зближення цих правових систем та їх традицій.Прискорення такого процесу у сфері зближення двох правових систем породжено, з одного боку, вкрайстрімким розвитком суспільних відносин і відставанням законотворчого процесу від реалій суспільногожиття, через що виникає надмірне старіння поточного законодавства, а з іншого боку, наявністю законодав-чих упущень внаслідок стилістичних помилок чи не врегулювання певних відносин, про які законодавець,приймаючи те чи інше законодавство, просто не міг знати. Судова правотворчість – це остання межа, де від-бувається подолання законодавчих прогалин (щілин) за рахунок формування певної правової формули задляякомога точнішої юридичної кваліфікації спірних відносин, коли застосувати певний вид правових аналогійнеможливо. Безумовно, судова правотворчість не є індульгенцією суду для створення підстав до уперед-женого розгляду справи. Це окрема процесуально-правова категорія, яка існує лише там і тоді, де виникаєнеобхідність подолання законодавчих прогалин (щілин) чи є певна законодавча неповнота, спірність абостилістична чи правова невизначеність.