ДОКТРИНА І ПРАКТИКА В ПИТАННЯХ ЗАХИСТУ ПРАВ ТА ЗАКОННИХ ІНТЕРЕСІВ УЧАСНИКІВ ЗЕМЕЛЬНИХ ПРАВОВІДНОСИН В ЦИВІЛЬНОМУ СУДОЧИНСТВІ УКРАЇНИ

Анотація

Анотація. Стаття присвячена дослідженню теоретичних і практичних аспектів захисту прав та законних інтересів учасників земельних правовідносин в цивільному судочинстві України. Автор звертає увагу на правовий аналіз та правову природу земельної ділянки як спеціального об’єкта захисту, наводячи його характеристику з точки зору об’єкта цивільного обороту. В статті розкривається зміст права власності на земельні ділянку, яке в сучасних умовах має фундаментальний характер і з цих підстав потребує забезпечення державою ефективних механізмів його охорони і захисту. При цьому, зміст такого захисту обумовлюється двома складовими: економіко-майновою та земельно-правовою природою права власності на земельну ділянку. При цьому, автор зазначає, що дані складові є нероздільними, оскільки економіко-майнова суть спору завжди буде формувати предмет права власності, а його захисту завжди буде пов’язаний із правовою регламентацією, яка ґрунтується на законі чи договорі і яку в результаті досліджує суд при вирішенні цивільного спору. В статті розкривається обсяг права користування власника земельної ділянки з урахуванням правової природи земельної ділянки як нерухомої речі. На основі аналізу норм водного, земельного, цивільного законодавства і законодавства, що регламентує використання надр, автором зроблено висновок про те, що земельна ділянка за своєю правовою природою є неспоживною, подільною та складною річчю, оскільки: а) вона призначена для неодноразового використання і зберігає при цьому свій первісний вигляд протягом тривалого часу; б) площу земельної ділянки можна поділити без втрати її цільового призначення та утворенням двох окремих об’єктів нерухомості; в) право власності щодо земельної ділянки охоплює як наземну її частину (поверхню), що характеризується своєю площею, так і підземні складові (корисні копалини), які індивідуалізуються видом та об’ємом. Окремо, у статті проаналізовано правову природу корисних копалин як складової частини земельної ділянки та обґрунтовано думку, що вони мають окремий правовий режим, відмінний від правого режиму земельної ділянки і можуть бути відокремлені від неї. Автор наголошує на важливості правильного термінологічного тлумачення при вирішенні земельно- правових спорів, звертаючись до судової практики суду касаційної інстанції. При цьому, у статті проаналізовано постанови Великої Палати Верховного Суду, в яких вирішуються процесуальні питання цивільного судочинства щодо доказів і доказування та визначення юрисдикції спорів щодо захисту прав та законних інтересів учасників земельних правовідносин в цивільному судочинстві України. Автором зроблено висновок про те, що за своєю правовою природою судовий захист прав землевласників та землекористувачів є комплексною міжгалузевою категорією, а його здійснення у порядку цивільного судочинства вимагає врахування судом норм цивільного, земельного, екологічного, водного законодавства.