ЗАСТОСУВАННЯ НОРМ ПРАВА: МЕТА, СТАДІЇ, СИСТЕМА ВИМОГ ДО ПРАВОЗАСТОСОВЧОГО АКТУ

Анотація

Стаття присвячена конкретизації мети, стадій та системи вимог до правозастосовчого акту з урахуванням положень Конституції України, окремих актів законодавства України, а також сучасного розвитку вчення про застосування права. Методологічною основою дослідження стали загальнонаукові та спеціально-правові методи наукового пізнання, а саме: структурно-системний, формально-логічний та порівняльно-правовий методи дослідження. Такий підхід дав змогу комплексно проаналізувати вчення про застосування правових норм на сучасному етапі його розвитку. Теоретичною та прикладною базою наукової статті став аналіз законодавства України, а також праць вітчизняних і німецьких учених, присвячених меті застосування норм права, стадіям процесу правозастосування та вимогам, які висуваються до правозастосовчого акту. За результатами проведеного дослідження зроблено висновок, що безальтернативною метою застосування норм права є захист приватної особи, її прав, свобод та законних інтересів суб’єктами правозастосування. Воно є інструментом виконання конституційно закріпленого обов’язку Української держави щодо утвердження і забезпечення прав і свобод людини. Якісне застосування норм права суб’єктом владних повноважень передбачає послідовне проходження обов’язкових та факультативних стадій правозастосовчого процесу. Кількість цих стадій залежить від особливостей конкретної справи. Однак, суб’єкт правозастосування не має права нехтувати обов’язковими стадіями правозастосовчого процесу, наприклад, через використання практики шаблонних рішень, тобто таких, які приймаються без належного аналізу фактичної основи справи. Такий підхід неодмінно веде до правозастосовчих помилок. Розвиток законодавства України обумовлює розширення вимог до акту правозастосування. Їхній перелік не має обмежуватися лише вимогами обґрунтованості, законності та доцільності. Кожен акт правозастосування має, крім вказаних критеріїв, відповідати вимогам верховенства права, рівності перед законом, своєчасності та розумного строку та гарантування участі приватної особи у розгляді та вирішенні справи. Такий підхід дає змогу говорити про справжнє служіння держави людині, її потребам та законним інтересам.