ПРАВО НА СПРАВЕДЛИВИЙ СУД ТА ПРАВО НА СУДОВИЙ ЗАХИСТ: АСПЕКТИ СПІВВІДНОШЕННЯ

Анотація

Анотація. У статті досліджено теоретико-практичні аспекти співвідношення права на справедливий суд та права на судовий захист з конституційно-правових позицій. Визначено, що категорія справедливості в Конституції України розкривається через фундаментальне право на справедливий суд, яке онтологічним чином пов’язується з правом на судовий захист взагалі. Наголошено, що право на судовий захист знайшло своє відображення в різних актах міжнародного рівня, що підкреслює його як право основне і невідчужуване. Аргументовано, що конституційне право на судовий захист означає, що будь-яка особа має можливість реалізувати процесуальний механізм, якщо її право є порушеним, тобто заінтересована особа може отримати процес виходячи з будь-якого матеріально-правового спору без будь-яких законодавчих обмежень. Обґрунтовано, що право на судовий захист призначене для конкретної мети – захисту порушеного суб’єктивного матеріального права. Наголошено, що процес не може існувати заради процесу як такого, у нього повинна бути певна підсумкова точка, до якої він прагне, однак все одно не можна орієнтуватися тільки на підсумок процесу, тобто на захист спірного права, адже у такому разі втрачається сенс у судовому захисті як особливій конституційній гарантії, знецінюється її соціальне значення. Визначено, що під правом на судовий захист можна розуміти гарантовану конституцією можливість будь-якої особи за допомогою звернення до суду захищати свої порушені права і законні інтереси. Аргументовано, що з точки зору європейської правозастосовної практики конституційне право на справедливий суд є просторим, рухливим і неоднорідним за своїм змістом, однак розуміння права на справедливий суд у контексті національного процесу відрізняється від європейського погляду, це пов’язано з тим, що ст. 6 ЄКПЛ передбачає тільки процесуальну справедливість, тобто дотримання певних правил при розгляді справи судовим органом і винесенні рішення. Зроблено висновок щодо співвідношення конституційного права на судовий захист і конституційного права на справедливий суд. Визначено, що справедливість – це імунна властивість права взагалі і правосуддя зокрема. Обґрунтовано, що право на судовий захист знайшло своє відображення в міжнародно-правових актах про основні і невідчужувані права людини, є закріпленим на конституційному рівні і є гарантією здійснення інших прав, своїм існуванням право на судовий захист обумовлює можливість реалізації інших прав. Зазначено, що у свою чергу право на справедливий суд не можна визнати скільки-небудь відмінною від права на судовий захист категорією, разом з тим право на справедливий суд має дещо «прагматичний» характер, адже у цього права інша мета. Аргументовано, що якщо конституційне право на судовий захист – це можливість отримати належне правосуддя, то конституційне право на справедливий суд відповідає на питання про те, яким це правосуддя має бути.