АНАЛІЗ МІЖНАРОДНОГО ДОСВІДУ ВЗАЄМОДІЇ ОМБУДСМАНІВ З ОРГАНАМИ ПУБЛІЧНОЇ АДМІНІСТРАЦІЇ ТА ПЕРСПЕКТИВИ ДЛЯ УКРАЇНИ

Анотація

Стаття присвячена аналізу міжнародного досвіду взаємодії інституцій омбудсмана з органами публічної адміністрації та визначенню перспектив його імплементації в українську правову систему в контексті триваючої збройної агресії та повоєнного відновлення. Обґрунтовується, що в умовах глибоких політичних, соціально-економічних і безпекових трансформацій ефективність інституту омбудсмана визначається не стільки формальним закріпленням його мандату, скільки практичною дієвістю інструментів впливу на органи публічної адміністрації. У зв’язку з цим ключового значення набуває здатність омбудсмана не лише фіксувати порушення прав людини, а й домагатися реального виконання його рекомендацій, усунення недоліків у роботі органів публічної адміністрації та ініціювати зміни нормативного регулювання.Досліджено моделі взаємодії національних правозахисних інституцій України та Сербії із органами публічної адміністрації, широту їх мандату, визначені права профільними законами. Охарактеризовано інституційне середовище, в якому функціонують український Уповноважений Верховної Ради України з прав людини та сербський Protector of Citizens на основі аналізу міжнародних індексів (акредитаційний статус GANHRI, Rule of Law Index, індекси Freedom House, Democracy Index, V-Dem, CIVICUS Monitor) Показано, що хоча обидві інституції мають статус «А» GANHRI, реальний рівень інституційної спроможності та результативності взаємодії з органами публічної адміністрації відрізняється, зокрема за показниками виконання рекомендацій.Сформульовано на підставі компаративного аналізу пропозиції щодо вдосконалення української моделі: запровадження права Уповноваженого на обов’язкові до розгляду нормотворчі ініціативи, посилення механізмів дисциплінарної відповідальності за системне ігнорування рекомендацій, створення системи регулярного міжвідомчого моніторингу їх виконання та інституціоналізація участі Уповноваженого у формуванні політик у сфері прав людини. Робиться висновок, що імплементація відповідних інструментів у національне законодавство може суттєво підвищити ефективність парламентського контролю за дотриманням прав людини в Україні, особливо в умовах повоєнної відбудови та реформування публічної адміністрації.