ПРАВОВА ПРИРОДА ДОВІРЕНОСТІ ЯК ОДНОСТОРОННЬОГО ПРАВОЧИНУ У ЦИВІЛЬНОМУ ПРАВІ УКРАЇНИ

Анотація

Стаття присвячена комплексному дослідженню правової природи довіреності як одностороннього правочину у системі цивільного права України. Довіреність традиційно розглядається як ключовий інструмент підтвердження повноважень представника, однак у теорії та практиці тривалий час зберігається дискусія щодо її змістовної та юридичної природи. У центрі аналізу – співвідношення довіреності та договору доручення, питання їх взаємозв’язку та автономності, а також проблема того, чи може довіреність існувати без попередньої домовленості про представництво. Розкрито різні доктринальні підходи: концепцію довіреності як одностороннього правочину, що створює лише право представника; та позицію, відповідно до якої довіреність невід’ємно пов’язана з попередньою угодою між сторонами і лише фіксує обсяг погоджених повноважень. Значну увагу приділено аналізу сучасної судової практики Верховного Суду, який послідовно відходить від формального розуміння довіреності та визнає її підтвердженням укладення договору доручення. Досліджено істотні умови довіреності, вимоги до форми, нотаріального посвідчення та визначення юридичних дій представника, а також питання нікчемності за відсутності дати. Окремо розглянуто проблему моменту вчинення довіреності та її правових наслідків, обґрунтовано необхідність комплексного підходу, що враховує як документальну форму, так і фактичне доведення волі довірителя до відома адресата. Зроблено висновок про фідуціарний характер добровільного представництва та про доцільність тлумачення довіреності не як ізольованого волевиявлення, а як елемента зобов’язальних відносин, спрямованих на реалізацію інтересів довірителя.