ВИКОРИСТАННЯ ПРАВОВИХ ДЕФІНІЦІЙ У ЗАКОНОДАВСТВІ УКРАЇНИ (НА ПРИКЛАДІ МИТНОГО КОДЕКСУ УКРАЇНИ У СВІТЛІ УКРАЇНСЬКИХ І ЄВРОПЕЙСЬКИХ ПІДХОДІВ)

Анотація

Анотація. Проблематика цієї статті охоплює питання використання правових дефініцій з погляду української і європейської доктрини та відповідних правил, закріплених на методичному та нормативному рівні. Аналіз українського законодавства свідчить про наявність багатьох помилок, які можуть мати негативний вплив на правозастосування, тож це зумовлює потребу в дослідженнях способів виправлення й уникнення таких помилок. Актуальність подібних розвідок зумовлена також тим, що термінологія та правові дефініції є важливим інструментом техніки нормопроєктування, і належне використання цього інструментарію дозволяє законодавцеві досягати поставлених цілей нормативного регулювання (ratio legis). Для визначення особливостей правових дефініцій було досліджено праці українських і європейських правників і дослідників. Виявлено, що під правовою дефініцією варто розуміти особливий засіб забезпечення цілісности й узгоджености правового регулювання, вона існує у формі стислого опису правового поняття та відображає його суттєві ознаки. Формулювання правових дефініцій вимагає застосування відповідних мовних правил і логічних прийомів. На прикладі правових дефініцій Митного кодексу України було показано основні типи порушень цих правил і прийомів. Наголошено на тому, що правові дефініції сприяють несуперечливому, гармонійному поєднанню духу та букви закону, виконують напрямну функцію, яка проявляється в тому, що вони визначають певний спосіб розуміння поняття й обмежують простір для маневрів під час їхнього трактування, служать інституційному закріпленню цих явищ. У німецькій правовій доктрині виявлено підхід, відповідно до якого під правовими дефініціями варто розуміти особливий тип норм нижчого рівня, які містять обмежувальні модифікації узагальнено сформульованих норм та виконують «пояснювальну», «обмежувальну» і «доповнювальну» функції. Було досліджено відповідні нормативні акти та методичні рекомендації, які використовує законодавець в Україні, Польщі та Європейському Союзі, та зроблено висновок про доцільність рецепції окремих положень іноземних актів і методичних рекомендацій для застосування в українській законодавчій практиці.