ДЕРЖАВНА ПОЛІТИКА ЩОДО ЗАПОБІГАННЯ ПРАВОПОРУШЕННЯМ У СФЕРІ БУДІВНИЦТВА В УКРАЇНІ

Анотація

важливе соціальне значення, адже забезпечує основні потреби населення, серед яких житло, інфраструктурна мережа, транспортне сполучення й посідає в економіці країни одне з ключових місць за темпами розвитку і капіталізації, порівняно з іншими її сегментами. Державна політика є не лише суто управлінською діяльністю державних органів чи діяльністю-відповіддю на те, що вимагає реакції держави, а також – стратегічною діяльністю, постаючи в якості складного соціально-правового, політичного та економічного феномену, що: має чітку юридичну форму, наповнену конкретним змістом; об’єктивується на підставах й умовах, визначених законодавством; передбачає існування адміністративно-правового механізму її формування й реалізації відповідно до певних стратегій і програм, а також нагальних потреб суспільства й держави. Критично аналізуючи різні підходи науковців до визначення сутності державної політики, автор дійшов висновку, що їх можна поділити на такі основні групи інтерпретаційних підходів: пояснення сутності державної політики через діяльнісний аспект вияву державної політики (формальний підхід); пояснення сутності державної політики через реагувальний аспект вияву державної політики (змістовий підхід); пояснення сутності державної політики через планово-стратегічний аспект вияву державної політики (прогностично-стратегічний підхід). У зв’язку з цим, державна політика у сфері будівництва повинна включати такі ознаки: когерентність – узгодження усіх складових політики між собою, утворюючи одне організаційне ціле, одну систему, розвиток якої її визначає; ієрархічність – органи державної влади приймають рішення, передають їх «по вертикалі» для виконання за встановленою ієрархією повноважень; повноцінність – наявність комплексу засобів для прийняття рішень, їх виконання, коригування, залучення необхідних або додаткових ресурсів, оцінка реалізації.