САМОРЕГУЛІВНІ ОРГАНІЗАЦІЇ ЯК СУБ’ЄКТИ ДЕЦЕНТРАЛІЗОВАНОГО РЕГУЛЮВАННЯ ЦИВІЛЬНИХ ВІДНОСИН
DOI:
https://doi.org/10.32782/klj/2021.4.12Ключові слова:
саморегулювання, саморегулівні організації, договірне саморегулювання, корпоративнесаморегулювання, делегування.Анотація
Статтю присвячено розгляду концепції саморегулівних організацій як суб'єктів децентралізо-ваного регулювання цивільних відносин. Проблеми децентралізованого регулювання цивільних відносинсаморегулівними організаціями досліджено автором у контексті макро- і мікромоделі впорядкування такихвідносин відповідними організаціями.Під час розгляду макромоделі автором проаналізовано проблему сфер застосування конструкції саморе-гулівної організації, а також проблему делегування саморегулівній організації функцій державних органів.Водночас під час розгляду мікромоделі впорядкування цивільних відносин саморегулівними організаці-ями автор концентрується на визначенні особливостей функціонування такої організації, зокрема специфікиприйняття нею рішень і надання рішенням юридичної сили.Автор дійшов висновку, що організації виступають суб’єктами саморегулювання цивільних відносину традиційному розумінні останнього як процесу упорядкування суспільних зв’язків, які складаються міжюридично рівними суб’єктами самими цими суб’єктами, лише у випадку відповідності порядку їхньої діяль-ності певним вимогам. Зокрема, організація виступає суб’єктом саморегулювання цивільних відносин лишев тому випадку, коли порядок прийняття нею рішень містить волевиявлення учасників такої організації, якепрямо впливає на характер рішення, що приймається. Водночас таке рішення може прийнятись у безпосеред-ній або у делегованій формах. Перша з них характеризується впорядкуванням відносин учасниками саморе-гулівної організації самостійно і прямо через конструкцію загальних зборів. У свою чергу, делегована формасаморегулювання передбачає його здійснення органами управління саморегулівної організації в оперативно-му порядку в межах повноважень, делегованих їм загальними зборами учасників саморегулівної організації.Обґрунтовано, що не є саморегулівною за своєю природою організацією, яка хоч і відноситься до такоговиду законом або іншим нормативно-правовим актом, однак органи її управління не формуються учасникамитакої організації. Водночас їхні рішення приймаються без визначального волевиявлення її учасників (якщоучасники не наділені правом брати участь в ухваленні таких рішень або їхнє волевиявлення має дорадчийхарактер). Окрім того, є саморегулівною організація, котра хоч і створюється учасниками цивільних право-відносин, складених у певній сфері суспільних зв’язків, проте їхні рішення не мають обов’язкового характе-ру та є дорадчим волевиявленням.
Посилання
Про схвалення Концепції реформування інституту саморегулювання в Україні: розпорядженняКабінету Міністрів України від 10.05.2018 р. № 308-р. Офіційний вісник України. 2018. № 41. Ст. 1456 (зізмінами).
Січко С. М. Саморегулівні організації як необхідний елемент функціонування фінансового ринку.Глобальні та національні проблеми економіки. 2017. Вип. 18. С. 490–496.
Кочин В. Поняття та ознаки саморегулювання у цивільному праві України. Юридична Україна. 2014.№ 10. С. 52–56.
Казанцев М. Ф. Гражданско-правовое договорное регулирование в системе правового регулирова-ния. Научный ежегодник Института философии и права Уральского отделения Российской академии наук.2011. Вып. 11. С. 437–447.
Говорун О. В. Саморегулівні організації в механізмі правового господарського порядку: автореф. дис.… канд. юрид. наук. Харків, 2021. 28 с.
Гончаренко О. Актуальні питання правового статусу саморегулівних організацій в Україні. Підпри-ємництво, господарство і право. 2018. № 12. С. 109–114.
Погребняк В. Я. Синергетичний підхід у методології дослідження механізму переходу цивільних правта обов’язків. Актуальні проблеми вітчизняної юриспруденції. 2017. Т. 1, № 6. С. 70–73.
Балдич Н. Роль саморегулівних організацій у зменшенні інформаційної асиметрії фінансових ринків.Вісник Національної академії державного управління при Президентові України. 2012. № 1. С. 171–179.
Гарбар Ж. В., Гарбар В. А. Саморегулівні організації у системі функціонування фінансового ринку.Науковий вісник Ужгородського національного університету. Серія: Міжнародні економічні відносини тасвітове господарство. 2017. Вип. 15, ч. 1. С. 76–79.
Господарський кодекс України: Закон України від 16.01.2003 р. № 436- IV. Відомості Верховної РадиУкраїни. 2003. № 18. Ст. 144 (із змінами).
Гончаренко О. Організаційно-правові форми саморегулівних організацій. Зовнішня торгівля: еконо-міка, фінанси, право. 2019. № 1. С. 69–78.
Про затвердження Положення про об'єднання професійних учасників ринків капіталу: рішення Наці-ональної комісії з цінних паперів та фондового ринку від 27.12.2012 р.№ 1925, зареєстроване в Міністерствіюстиції України 25.01.2013 р. за № 182/22714. Офіційний вісник України. 2013. № 9. Ст. 355 (зі змінами).
