ПРАВОВА ПРИРОДА ТА ЕФЕКТИВНІСТЬ СУДОВОГО ОСКАРЖЕННЯ ВІДМОВИ У ВЧИНЕННІ НОТАРІАЛЬНОЇ ДІЇ

Анотація

Стаття присвячена комплексному дослідженню правової природи та ефективності судового оскарження відмови у вчиненні нотаріальної дії, що є одним із ключових інструментів забезпечення законності в нотаріальній діяльності та доступу громадян до реалізації їхніх цивільних прав. Актуальність теми зумовлена тим, що відмова нотаріуса у вчиненні нотаріальної дії нерідко створює реальні перешкоди у здійсненні суб’єктивних прав особи, а судове оскарження відповідно до статті 50 Закону України «Про нотаріат» виступає єдиним механізмом правового захисту в ситуаціях, коли звернення до іншого нотаріуса є неможливим.У статті проаналізовано історичний розвиток нормативного регулювання оскарження нотаріальних дій, трансформацію процесуальної природи цієї категорії справ від окремого до позовного провадження, а також ключові наукові підходи до визначення предмета спору та меж судового контролю. Автор обґрунтовує, що спір у таких справах має виключно процесуальний характер, оскільки стосується не змісту чи існування цивільного права, а можливості його реалізації через нотаріальну дію.Особливу увагу приділено аналізу позовних вимог, які містяться в позовах про оскарження нотаріальної дії: про визнання постанови нотаріуса незаконною та зобов’язання нотаріуса вчинити нотаріальну дію. На основі усталеної практики Верховного Суду доведено, що вимога про визнання постанови незаконною є належним і ефективним способом судового захисту, оскільки судове рішення усуває конкретні процесуальні перешкоди та унеможливлює повторну відмову з тієї самої підстави. Натомість вимога про зобов’язання нотаріуса вчинити нотаріальну дію визнається неналежним способом захисту. Підкреслюється, що суди у своїх рішеннях часто обмежуються посиланням на неможливість втручання у компетенцію нотаріуса, проте недостатньо наголошують на неналежності обраного способу захисту. Автор обґрунтовує необхідність прямо зазначати цю обставину в мотивувальних частинах рішень для уникнення хибного уявлення про «неефективність» судового захисту та про відсутність судового впливу на діяльність нотаріуса.