ДО ПИТАННЯ ТЛУМАЧЕННЯ ПРАВА НА ЕФЕКТИВНИЙ ЗАХИСТ У КРИМІНАЛЬНОМУ ПРОВАДЖЕННІ НА ПІДСТАВІ ЗАСТОСУВАННЯ СУДАМИ УКРАЇНИ ПРАКТИКИ ЄВРОПЕЙСЬКОГО СУДУ З ПРАВ ЛЮДИНИ

Анотація

У статті на підставі огляду рішень Європейського суду з прав людини, в яких встановлено фактпорушення Конвенції про захист прав людини й основоположних свобод, зазначено про види зобов’язань,які накладаються на державу, до яких належать такі: вжити заходів для припинення порушення; вжити захо-дів загального характеру для припинення подібних порушень і запобігання майбутнім; компенсувати шкодупотерпілому за вчинене порушення для того, щоб відновити максимально можливою мірою ситуацію, щомала місце до такого порушення права (restitutio in integrum).На підставі здійсненого аналізу рішень Європейського суду з прав людини, в яких встановлено фактпорушення Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, автор приходить до висновку,що, на відміну від низки інших, найбільш поширених порушень Конвенції, зокрема порушень статті 3, якавизначає заборону катувань, за що ЄСПЛ, як правило, встановлює певний розмір відшкодування моральноїшкоди, та у разі порушення пункту 3 статті 6 у поєднанні з пунктом 1 вище визначеної статті визнання тако-го порушення ЄСПЛ вважається достатньою сатисфакцією та, як наслідок, призводить до перегляду рішеньнаціональних судів. У статті особлива увага приділяється реалізації положень Кримінального процесуаль-ного кодексу України про обов’язкову участь у кримінальному провадженні захисника, що є необхідною дляздійснення захисту особи на усіх передбачених законом стадіях кримінального провадження, у тому числіпісля набрання вироком законної сили.Нині перед судовою системою нашої держави постає важливе завдання – впровадження практики прямо-го застосування Конвенції про захист прав людини й основоположних свобод та рішень Європейського судуіз прав людини як джерел права під час здійснення правосуддя у кримінальних справах.У статті здійснений аналіз рішень Верховного Суду про перегляд справ на підставі встановлення між-народною судовою установою, юрисдикція якої визнана Україною, порушень міжнародних зобов’язань підчас вирішення справи судом. Під час аналізу було встановлено, що Верховний Суд вусвоїх резолютивнихчастинах рішень не містив посилань на норми Конвенції про захист прав людини, що стали підставою тако-го перегляду. На думку автора, вище визначені твердження є недоліком сучасного стану правозастосуванняу кримінальних провадженнях.