ОСНОВИ ПРАВОВЛАДДЯ У НАУКОВІЙ ТВОРЧОСТІ ЦИЦЕРОНА

Анотація

У статті аналізується позиція Цицерона стосовно держави як надбання народу, і де народ об’єднаний не лише фізично, але й угодою про право та спільні інтереси. Об’єднання людей походить від природної потреби людей жити разом, оскільки людина уникає самотності і прагне спілкування. При цьому він підкреслював, що народ – це не просто зібрання людей, а спільнота, об’єднана справедливістю та спільними інтересами, керована спільним законом і благом. Розглядаються погляди Цицерона стосовно аналізу трьох форм правління: царська влада, влада оптиматів та демократія з його подальшим висновком про те, що кожен вид держави має свої недоліки і тому неможливо визначити найкращий. У царській владі інші люди відсторонені від прийняття рішень, які залежать виключно від волі правителя. Водночас мислителем обговорювалася тема негативного впливу правління оптиматів на народ через позбавлення його влади та участі в управлінні державою. Показано думку Цицерона про те, що держава, у такому випадку, не може вважатися правильною державою, і влада оптиматів не відповідає інтересам народу або загальному правопорядку. В умовах демократії, Цицерон підкреслював несправедливість рівності, оскільки відсутні сходинки у соціальному статусі. Акцентується, що мислитель ставив у пріоритет сучасну йому римську державу як четвертий тип державного устрою, що об’єднує переваги трьох інших типів. Цей новий тип він трактував як найбільш схвальний через збалансоване поєднання різних елементів та дотримання справедливої міри. Зазначається, що найбільшою проблемою у будь-якій формі влади Цицерон вважав тиранію. Тирана він характеризував як особу, яка прагне влади і пригнічує народ. Аналізується позиція Цицерона стосовно того, що розум, розсудливість, мислення та розважливість – це вищі якості, які панують над усім. Він вважав, що природа світу визначена розумом, а божественний розум керує як богами, так і людьми, закликаючи до добра і уникання зла. Відображено уявлення Цицерона про те, що право визначається природою, а не людьми через рішення чи суди. Закон не може порушувати природний порядок або визначати добро із зла. Цицерон відзначав різницю між небесним законом, що ґрунтується на божественному розумі, і приписами, створеними людиною, які не спроможні скеровувати людей до чесних вчинків. Закон має спрямовувати до блага громадян та держави, підтримувати спокій і щастя людей.