СПІВВІДНОШЕННЯ ПОНЯТЬ «СУДОВИЙ ПРЕЦЕДЕНТ» ТА «СУДОВА ПРАКТИКА»: ТЕОРЕТИКО-ПРАВОВІ АСПЕКТИ
DOI:
https://doi.org/10.32782/klj/2021.1.4Ключові слова:
джерела права, правова система, судова практика, судовий прецедентАнотація
У статті здійснено теоретико-правове дослідження співвідношення судового прецеденту та судової практики як джерел права у правовій системі України. Зокрема, досліджено такі поняття як «судо- вий прецедент», що являє собою рішення, прийняте вищим судовим органом з конкретної справи та являєть- ся обов’язковим для інших судів при розгляді аналогічної категорії справ та «судова практика», що є прак- тичною діяльністю судових органів з прийняття лише тих рішень, які містять правові положення та має підзаконний характер, оскільки ґрунтується на принципі верховенства права. Крім того, визначено аспекти співвідношення понять «судова практика» та «судовий прецедент». Зокре- ма, співвідношення цих понять можна розглядати як співвідношення загального та конкретного. Адже, судовий прецедент є різновидом положень права, які виникають у результаті судової практики, яка безпо- середньо спрямована на подолання прогалин у законодавчому регулюванні. Судовий прецедент не закріпле- ний в Україні як джерело права, але про його існування у національній правовій системі можна говорити. Насамперед, судовий прецедент в Україні – це фактично прецедент-тлумачення (один з різновидів преце- денту, який виділяють у теорії права), що розвиває та деталізує положення законодавчих актів, тлумачить суперечливий зміст норм права, і тим самим надає закону переконливого характеру та сприяє виробленню єдиного підходу до застосування норм законодавства. Судова практика, як різновид юридичної практики, має певну особливість – можливість регулювати сус- пільні відносини швидше за законодавчий акт, оскільки прийняття законодавчого акту потребує процедури, яка займає деякий час. Основним завданням судової практики є вирішення конфлікту з дотриманням прин- ципу верховенства права та надати захист тим правам, щодо яких відсутнє законодавче регулювання. У статті акцентується увага на особливостях існування судового прецеденту в Україні. Зокрема, зазна- чається, що судову правотворчість можна спостерігати у діяльності Конституційного Суду України. Врахо- вуючи інтеграцію України до Європейського Союзу, актуальності набуває питання про адаптацію не тільки українського законодавства, а і судової практики до європейської. Важливе значення має питання засто- сування практики Європейського суду з прав людини на національному рівні.
Посилання
Марченко А.А. Судовий прецедент у правовій системі України (1991 – 2010 р.р.) : дис. … кандидата юрид. наук : спец. 12.00.01. К., 2015. 202 с.
Шевчук С.В. Загально-теоретичні проблеми нормативності актів судової влади : дис. ... доктора юрид. наук : 12.00.01. Харків, 2008. 434 с.
Попов Ю. Суддівське правотворення на прикладі регулювання відносин щодо неукладених угод. Юридичний радник. 2005. № 5. С. 34–38.
Бондаренко Є.І. Судовий прецедент як джерело права в країнах романо-германської правової сім’ї. URL: http://www.rusnauka.com/4_SWMN_2010/Pravo/58923.doc.htm.
Марченко М.Н. Правовые системы современного мира. Москва : Зерцало. М, 2001. 394 с.
Погребняк С.П. Вплив судової практики на юридичні акти в романо-германській правовій сім’ї. Вісник Академії правових наук України. 2003. № 4 (35). С. 92–99.
Савенко М. Роль практики Європейського суду з прав людини у конституційному судочинстві України. Вісник Конституційного Суду України. 2005. № 6. С. 51–55.
Дашковська О. В. Судовий прецедент і судова практика як джерела права. Вісник Академії правових наук України. 2011. № 1(64). С. 34–41.
Шульженко Ф.П., Маркарян М.В. Сучасні тенденції англійського права. Актуальні теоретичні проблеми наближення законодавства України до права Європейського Союзу: матеріали міжнародної науково-практичної конференції (15 березня 2019 року) / ред. Колегія: Кузьменко О.В. та ін. Київ : Видавничий центр «Кафедра», 2019. С. 21–25.
Анакіна Т.М. Прецедентні рішення Суду Європейських Співтовариств у становленні правопорядку ЄС. Підприємництво, господарство і право. 2008. № 2. C. 49–52.