ПРАВОВЕ РЕГУЛЮВАННЯ ПРОЦЕДУРИ МЕДІАЦІЇ В СФЕРІ ІНТЕЛЕКТУАЛЬНОЇ ВЛАСНОСТІ

Анотація

Стаття присвячена дослідженню правового регулювання процедури медіації у сфері інтелектуальної власності. У зв’язку зі швидким розвитком інтелектуальної власності та поширенням її об’єктів, виникає необхідність у створенні ефективних механізмів захисту прав. Традиційні судові процеси є тривалими та затратними, що ускладнює своєчасний захист цих прав. Медіація, як альтернативний метод вирішення спорів, пропонує швидкий, менш формальний і економічно вигідний шлях досягнення згоди між сторонами. Аналіз зарубіжного досвіду показує, що медіація є ефективним інструментом, що сприяє зниженню навантаження на судову систему та підвищенню задоволеності учасників процесу. В Україні медіація знаходиться на початковому етапі розвитку, проте її впровадження є перспективним. Для успішного застосування медіації у сфері інтелектуальної власності необхідно створити чітку правову базу, яка включатиме визначення правового статусу медіаторів, встановлення процедурних норм та забезпечення добровільної участі сторін. Важливо враховувати міжнародний досвід і адаптувати його до національних особливостей. Це дозволить забезпечити ефективний захист прав інтелектуальної власності, зменшити кількість судових спорів та покращити інвестиційний клімат в Україні. За результатами проведеного дослідження автор доходить висновку, що медіація у сфері інтелектуальної власності може застосовуватися у таких випадках: 1. для врегулювання спорів, що виникають через використання об’єктів інтелектуальної власності без згоди правовласника (автора, творця, винахідника або особи, якій належать права інтелектуальної власності згідно з договором чи законом); 2. при вирішенні спорів, пов’язаних із порушеннями прав інтелектуальної власності; 3. у випадку спорів, що виникають під час ліцензування та передачі прав інтелектуальної власності; 4. для врегулювання спорів, що з’являються при укладанні та виконанні договорів у сфері інтелектуальної власності, зокрема договорів щодо розпорядження майновими правами інтелектуальної власності; 5. при вирішенні спорів, що виникають у зв’язку з використанням об’єктів інтелектуальної власності, які були передані третім особам.