ОЦІННІ ПОНЯТТЯ В ПРАКТИЦІ КОНСТИТУЦІЙНОГО СУДУ УКРАЇНИ: ПРАВОВА ВИЗНАЧЕНІСТЬ, ДИСКРЕЦІЯ ТА КОНСТИТУЦІЙНІ ГАРАНТІЇ

Анотація

У статті здійснено комплексний аналіз підходів Конституційного Суду України до тлумачення та застосування оцінних понять у контексті принципу правової (юридичної) визначеності та меж суддівського розсуду. Особлива увага приділяється ролі оцінних понять у кримінальному процесі, де процесуальні рішення безпосередньо пов’язані з обмеженням фундаментальних прав і свобод людини. Обґрунтовується, що активне використання оцінної термінології у кримінальному процесуальному законодавстві та судовій практиці зумовлює підвищені ризики правової невизначеності та довільного правозастосування, що актуалізує стабілізаційну функцію конституційного судочинства. У роботі простежено еволюцію правових позицій Конституційного Суду України – від сприйняття оцінних понять як дефекту законодавчої техніки до їх розуміння як потенційно допустимого інструменту індивідуалізації правозастосування за умови наявності чітких нормативних і тлумачних меж. Проаналізовано ключові рішення Суду, у яких сформульовано критерії допустимості використання оцінних понять при обмеженні прав і свобод особи, а також визначено підходи до контролю дискреційних повноважень органів державної влади. Доведено, що допустимість оцінних понять у кримінальному процесі визначається не рівнем абстрактності правової норми, а її здатністю забезпечувати передбачуваність правових наслідків, запобігати свавільному втручанню у сферу прав людини та гарантувати баланс між гнучкістю правового регулювання і вимогами верховенства права. Зроблено висновок, що практика Конституційного Суду України формує систему конституційних орієнтирів, які обмежують оцінне судження рамками правової визначеності, пропорційності та інституційних гарантій незалежності судової влади