МІСЦЕ СУДОВОЇ НОРМОТВОРЧОСТІ В МЕХАНІЗМІ ПРАВОВОГО РЕГУЛЮВАННЯ

Анотація

У статті обґрунтовано актуальність дослідження, яка зумовлена динамічними змінами в національній правовій системі та необхідністю переосмислення ролі судової влади. Автор зазначає, що в умовах глобалізації та інтеграції України до європейського правового простору традиційне розуміння суду як виключно правозастосовного органу стає недостатнім. Підкреслюється, що ігнорування реального впливу судових рішень на правове поле створює розрив між правовою доктриною та юридичною практикою. Розглядається діалектична природа становлення судової влади, де кожен етап розвитку постає як новий виток спіралі, що вдосконалює форми та процедурні межі участі судів у формуванні правових стандартів. Проаналізовано сутність судової нормотворчості як «побічного продукту» теорії поділу влади. Доводить, що повноваження вищих судових інстанцій звертатися до загальних принципів права при виявленні лакун у законодавстві породжує феномен «суддівського права» (judge-made law). Акцентується увага на тому, що така діяльність не суперечить принципу поділу влади, а навпаки, виступає необхідним елементом системи стримувань і противаг, що забезпечує стабільність правової системи при нормативних колізіях. Акцентується увага на функціональному аналізі діяльності вищих судових органів України. Детально розглядається роль Верховного Суду у забезпеченні єдності правозастосування через правові висновки та Конституційного Суду як «негативного законодавця». Визначається, що сучасна судова діяльність має комплексний характер, поєднуючи в собі інтерпретаційні, квазіпрецедентні та правотворчі аспекти, що дозволяє судам фактично «добудовувати» право у відповідність до запитів сучасного суспільства. Сформульовано пропозиції щодо вдосконалення механізму правового регулювання. Автор наголошує на необхідності офіційної легітимації судової нормотворчості шляхом розширення повноважень Верховного Суду, зокрема надання йому права законодавчої ініціативи. Підсумовується, що перехід від консервативного позитивізму до визнання судового прецеденту в межах закону є інноваційним кроком до розбудови правової держави, де пріоритетом є ефективний захист прав людини та адаптивність права до викликів часу.