ЮРИДИЧНА ВИЗНАЧЕНІСТЬ ЯК КРИТЕРІЙ МЕЖ СУДДІВСЬКОГО РОЗСУДУ

Анотація

Ця стаття є дослідженням фундаментальної проблеми сучасного правознавства – визначенню меж судового тлумачення, в контексті забезпечення принципу юридичної визначеності як невід’ємної складової верховенства права. На основі аналізу правової доктрини здійснено спробу розкриття діалектичного протиріччя між вимогою сталості правового регулювання та спроможністю право- застосування адаптуватися до динаміки суспільних відносин. Обґрунтовано тезу, що судове тлумачення є не лише технічною стадією правозастосування, а й умовою реалізації права на правосуддя, особливо в ситуаціях нормативної неточності та наявності правових прогалин. Досліджено еволюційну зміну ролі суду як активного суб’єкта, який не лише застосовує закон, а й певною мірою здатен формувати саме право, м’яко доповнюючи його зміст засобами судового тлумачення. Водночас, зауважено про необхідність розроблення чітких критеріїв, здатних розумно обмежити дискрецію та можливий надмірний активізм суду, запобігаючи перетворенню інтерпретації на нелегітимну законотворчість. Особливу увагу приділено аналізу вимоги єдності результатів судового тлумачення, як імперативу юридичної визначеності. Крізь призму практики Європейського суду з прав людини та рішень Конституційного Суду України розкрито зміст поняття «легітимних очікувань» суб’єктів права. Наукова новизна дослідження полягає у формулюванні концепції, згідно з якою єдність судового тлумачення є не статичною вимогою юридичної визначеності, а динамічним процесом узгодження сталих правових позицій, у якому відступ від попереднього «прецеденту» є допустимим виключно за наявності вагомих аргументів на користь гарантування легітимних очікувань та кращого захисту фундаментальних прав людини. Аргументовано, що хоча правотворчість не є безпосереднім завданням правосуддя, а радше його вимушеним результатом, проте, за умови неможливості миттєвого реагування законодавця на динамічні суспільні виклики, саме суд, застосовуючи механізм інтерпретації здатен забезпечити безперервність захисту прав людини.