ЮРИДИЧНІ ПРОЦЕДУРИ ПРИЙНЯТТЯ РІШЕНЬ ЄС

Анотація

Прийняття рішень у Європейському Союзі складається з кількох різних процедур. Це означає, що різні інституції та установи цього Союзу виконують різні ролі залежно від компетентності. Як правило, прийняття рішень передусім забезпечують три інституції: Європейський Парламент, Рада та Комісія. Однак інші інституції та установи, такі як Рахункова палата, Європейський центральний банк, Економічний і фінансовий комітет, Економічний і соціальний комітет та Комітет регіонів, також відіграють помітну роль у прийнятті рішень у відповідних сферах. Різні органи діють у межах повноважень, наданих їм засновницькими договорами. Ця стаття присвячена вивченню інституційної та процедурної динаміки, яка відбувається через десятиліття після Лісабонського договору, що дає можливість проаналізувати вплив інституційних та процедурних реформ, запроваджених тоді, а також дослідити ширші тенденції щодо інституційної архітектури ЄС: постійне посилення ролі Європейського Парламенту у зростаючій кількості сфер; зсув до Європейської Ради в контексті врегулювання численних криз; прагнення Європейської Комісії бути більш «політичною», яке отримало несподіваний поштовх від Brexit, й водночас відсіч через масштабування популізму в межах континенту; уповільнення законодавчої діяльності, що підриває офіційні повноваження Ради міністрів щодо прийняття рішень, що посилюється процедурами, які переносять відповідальність на спеціальні комітети (наприклад, щодо статті 50 Договору про функціонування Європейського Союзу); відхід від законотворчості до впровадження нових юридичних процедур з ухвалення рішень, наприклад, у сфері свободи, безпеки, упровадження санкцій та правосуддя. Усім інституціям доводилося боротися з геополітичною напруженістю та зростанням кризового мислення в більшості політичних сфер