ТЕОРЕТИКО-ПРАВОВА ХАРАКТЕРИСТИКА ПОНЯТТЯ ТА СУТНОСТІ ПРОБАЦІЇ У КРИМІНАЛЬНОМУ ПРОЦЕСІ

Анотація

У статті проведено комплексне дослідження теоретико-правових засад поняття та сутності пробації у кримінальному процесі України. Пробація розглядається як відносно новий для вітчизняної правової системи інститут, який поєднує кримінально-правові, кримінально-процесуальні та кримінально-виконавчі механізми з метою забезпечення ресоціалізації правопорушників і запобігання рецидивній злочинності. Наголошено, що сутність пробації полягає у балансі між контролем і виховним впливом, а її запровадження відповідає загальноєвропейським тенденціям гуманізації кримінальної юстиції.Здійснено аналіз нормативного закріплення пробації у Кримінальному та Кримінальному процесуальному кодексах України, а також у Законі України «Про пробацію». Визначено місце пробації у системі кримінальних засобів впливу та окреслено її основні функції: ресоціалізаційну, превентивну, відновну та гуманістичну. Особливу увагу приділено міжнародним стандартам, зокрема Європейським правилам пробації (2010 р.), які суттєво вплинули на формування національної моделі.У роботі підкреслено проблемні аспекти реалізації пробації: відсутність єдності у науковому визначенні цього поняття, недостатню матеріально-технічну базу органів пробації, кадровий дефіцит та неповне використання потенціалу соціальних програм. Запропоновано шляхи удосконалення законодавства та практики, зокрема посилення координації між судами, органами пробації та соціальними службами.Робота має як теоретичне, так і практичне значення: теоретично вона сприяє уточненню категорійного апарату кримінального процесу, а практично – може бути використана для вдосконалення правозастосовної діяльності у сфері пробації.Доведено, що теоретико-правова характеристика поняття та сутності пробації у кримінальному процесі свідчить про її подвійний характер: з одного боку, як інструменту реалізації кримінальної відповідальності, а з іншого – як соціально-правового інституту, спрямованого на ресоціалізацію особи. Подальший розвиток української системи пробації повинен ґрунтуватися на гармонізації національних норм із європейськими стандартами, підвищенні ефективності практичної діяльності пробаційних органів та посиленні взаємодії з інституціями громадянського суспільства.