ЗЛОВЖИВАННЯ ПРАВОМ У СФЕРІ АЛЬТЕРНАТИВНОЇ (НЕВІЙСЬКОВОЇ) СЛУЖБИ

Анотація

У статті досліджується правова природа зловживання правом у контексті реалізації права на альтернативну (невійськову) службу. Обґрунтовано, що в умовах воєнного стану ця сфера набуває особливої чутливості, а тому потребує балансу між захистом свободи совісті та виконанням конституційного обов’язку щодо захисту Вітчизни.Проаналізовано міжнародно-правові стандарти (стаття 18 Міжнародного пакту про громадянські і політичні права, стаття 9 Європейської конвенції з прав людини та стаття 18 Загальної декларації прав людини) та положення національного законодавства. З’ясовано, що практична реалізація права на альтернативну (невійськову) службу зіштовхується зі значними труднощами, зокрема через відсутність чітко визначених правових механізмів під час мобілізації. Обґрунтовано, що одним із ключових викликів є явище зловживання правом, яке може мати двосторонній характер: з боку громадян, у вигляді неправдивого декларування переконань з метою уникнення мобілізації; з боку посадових осіб, у формі безпідставного обмеження доступу до реалізації цього права. У статті наголошено на необхідності застосування загальноправового принципу добросовісності як критерію для розмежування легітимної реалізації права на альтернативну службу та його зловживання.Особливу увагу приділено судовій практиці, що демонструє як випадки добросовісного звернення до права на альтернативну службу, так і спроби його недобросовісного використання з метою уникнення мобілізації. Показано, що зловживання у цій сфері можливі не лише з боку громадян, а й посадовців територіальних центрів комплектування та соціальної підтримки, які чинять перешкоди у реалізації законного права. Запропоновано підходи до розмежування сумлінного використання права та зловживання ним на основі принципу добросовісності, а також окреслено механізми інституційного реагування.