Київський часопис права

«НАПЕРЕДОДНІ ТА ПІСЛЯ НІСІБІСА»: МІЖНАРОДНО-ПРАВОВІ ОСОБЛИВОСТІ РИМСЬКО-ІРАНСЬКОЇ МИРНОЇ УГОДИ 363 РОКУ

В. М. Мельник — Wed, 10 Apr 2024 00:00:00 +0300

Анотація. Стаття презентує результати комплексного текстологічного та наративного дослідження Нісібіської мирної угоди 363 року. Договір уклали між собою повноважні представники Римської імперії та Сасанідського Ірану. Він був результатом невдалої військової кампанії римлян, що проводилася впродовж 363 року. Ідеологічною основою для походу римських сил у межі Персії стало прагнення підкорити значну частину іранських земель. Прикладом наслідування в римських аристократичних колах вважався Александр Македонський (336-323 рр. до н. е.). Отже, Імператорський Рим ставив собі на меті повний і безповоротний розгром Династії Сасанідів (на кшталт знищення Династії Ахеменідів Александром у 330 р. до н. е.). Зрештою, імператор Юліан Відступник (361-363) зумів наблизитися до перської столиці (місто Ктесифон), але був убитий. Як наслідок, потужний експедиційний римський корпус відступив і потрапив у пастку основних сил персів. Військова рада швидко обрала нового імператора. Однак, саме Іовіан (363-364) погодив із правителем Ірану Шапуром ІІ (308-380) ключові умови римсько-перських домовленостей. По-перше, Римська імперія відмовлялася від «історичних прав» на володіння в Месопотамії. По-друге, персам передавалися ключові фортифікаційні пункти прикордонної лінії, що суттєво послаблювало оборонну систему імперії. По-третє, угода передбачала депортацію греко-римського населення з Месопотамії до Сирії. Їх мали замінити іранські колоністи. По-четверте, римляни передавали Велику Вірменію в залежність від Ірану терміном на тридцять років. Крім того, римський імператор поклявся не допомагати Вірменії у разі усного чи письмового звернення її базилевса до офіційного Константинополя. Стаття характеризує ключову дискусію між перськими та римськими інтелектуалами з приводу терміну вірменської залежності від Персії. Змальовується ставлення римських коментаторів до факту та обставин укладення угоди. Підкреслюються хитрощі, до яких вдався імператор Іовіан у випадку з тлумаченням юридичного статусу Великої Вірменії. При цьому, Нісібіський мирний договір 363 року виявився ключовим документом для історії міжнародного права IV століття. Наприкінці конкретизуються наслідки прийнятих умов для зовнішньополітичного курсу імператорів-правонаступників.

АДМІНІСТРАТИВНО-ПРАВОВІ ЗАСАДИ СТАНОВЛЕННЯ ПУБЛІЧНОЇ СЛУЖБИ В УКРАЇНІ: РЕТРОСПЕКТИВНИЙ АНАЛІЗ

В. В. Россіхін, Г. В. Россіхіна, Т. В. Хабарова, С. В. Надобко — Wed, 10 Apr 2024 00:00:00 +0300

Анотація. Наукова стаття присвячена дослідженню та комплексному аналізу становлення адміністративно-правових засад публічної служби в Україні за допомогою синтезу методів та засобів ретроспективного аналізу. Аргументовано показано, що питання становлення та розвитку публічної служби в Україні, як і в будь- якій іншій державі, неможливо розглядати у відриві від хоча б найбільш загальної характеристики основних етапів формування, власне, самої державності. Головною причиною виникнення публічної служби став процес затвердження централізованої держави, який розгорнувся на тлі досить складного зовнішньополітичного становища країни, адже попри велику територію, слабкість товарно-грошових зв’язків, господарської роз’єднаності окремих частин держави, потреба у здійсненні організуючої діяльності існувала постійно. Історико-правові джерела свідчать, проте що, як особливий вид діяльності, заснований на правових нормах, публічна служба не виділялась, а була представлена як державна служба, що сформувалася на території України надзвичайно давно. Діючі норми позитивного права визначали її як службу, яку мала нести кожна «служива» людина. Зі зміною юридичного становища служивого стану зазнавав зміни й характер служби, яка уособлювалась як виконання обов’язку на благо правителя, а дещо згодом й особливою сферою професійної діяльності. В контексті зародження української державності, звернуто увагу на той факт, що необхідність реалізації державного примусу й окремих функцій продержавних утворень зумовили становлення державної служби. Очевидно, що сутність державного устрою та ладу кожного із таких утворень, які існували на українських землях, визначали зміст та спрямованість діяльності органів публічної влади та осіб, які виконували такі функції. Процес становлення якісно-нової, професійної та цілеспрямованої державної служби охоплює досить тривалий проміжок часу та зумовлений особливостями кожного етапу історико- правового етапу становлення української державності.

КОНТРРОЗВІДУВАЛЬНА АНАЛІТИКА

В. В. Горб — Thu, 11 Apr 2024 00:00:00 +0300

Анотація. Акцентовано увагу на активних процесах цифрової трансформації в Україні, сталому розширенні кіберпростору, обумовленому цим множенню цифрових слідів, різнопланової інформації про особу в мережі Інтернет, численних інформаційних ресурсах і цифрових пристроях. Зазначено про існування законодавчо регламентованого попиту на такі відомості серед співробітників правоохоронних органів, контррозвідувальних підрозділів. Окреслено поступову переорієнтацію Служби безпеки України на повсюдне і масове використання інформаційних систем різної функціональної спрямованості, рівня інформаційної структури і масштабу застосування. Виокремлено притаманні внутрішньовідомчій цифровізації проблеми, репрезентовані завдання контррозвідувальної діяльності та вказано на тенденцію до збільшення частки інформаційної роботи, пов’язаної з пошуком і обробленням даних в інформаційних системах. Проведено дослідження семантичного значення термінів «аналіз», «аналітичний», «аналітика» на підставі чого сформовано судження про безмежність і багатогранність етимології аналітики. Вироблено альтернативний термін – «контррозвідувальна аналітика», розкрито його суть і місце в системі інформаційного забезпечення вітчизняної спецслужби, а також притаманні сутнісні ознаки. Наведено сферу використання кінцевого інформаційного продукту контррозвідувальної аналітики. Відмічено дуальну сутність контррозвідувальної аналітики через призму форм і методів контррозвідувальної діяльності й резюмовано на перспективі трансформації контррозвідувальної аналітики в окрему форму контррозвідки. Наведена аргументація такого прогнозу. Надані пропозиції щодо вироблення наукомісткого підходу до впровадження інформаційних систем в Службі безпеки України, забезпечення їх ефективного і квалітативного використання через запровадження інституту контррозвідувальної аналітики в оперативно-службову діяльність підрозділів контррозвідки.

СПОНУКАННЯ НЕПОВНОЛІТНІХ ДО ЗАСТОСУВАННЯ ДОПІНГУ (СТ. 323 КК УКРАЇНИ): АНАЛІЗ ОЗНАК СКЛАДІВ КРИМІНАЛЬНОГО ПРАВОПОРУШЕННЯ ТА ПРОБЛЕМИ КВАЛІФІКАЦІЇ

О. Г. Фролова — Thu, 11 Apr 2024 00:00:00 +0300

Анотація. У статті розкриваються особливості спонукання неповнолітніх до застосування допінгу (ст. 323 КК України), робиться аналіз ознак складів кримінального правопорушення та проблеми кваліфікації. Автор зазначає, що допінг є видом предметів кримінальних правопорушень, що посягають на фармацевтичну діяльність. Проблемою правового регулювання, на думку автора, є “неоднаковість” визначення поняття допінгу в кримінальному та регулятивному законодавстві України. Аналіз такої “неоднаковості”, а також звернення до досвіду зарубіжних країни (зокрема, кримінального законодавства Республіки Естонія), як зазначає автор, дає можливість визначити яким чином це впливає на з’ясування ознак предмета кримінального правопорушення, передбаченого ст. 323 Кримінального кодексу України, що стосується спонукання неповнолітніх до застосування допінгу. У статті зазначається, що основним безпосереднім об’єктом у складах кримінального правопорушення, передбаченого ст. 323 КК, є дотримання встановлених антидопінгових правил у процесі антидопінгової діяльності, яка поширюється на неповнолітніх та забезпечує запобігання застосування фармацевтичних допінгових речовин неповнолітніми (іншими словами, запобігає “потраплянню” цих речовин в організм неповнолітніх). Зазначено, що при тлумаченні змісту примітки до ст. 323 КК потрібно враховувати положення регулятивного законодавства, що стосуються використання забороненої речовини чи методу. На думку автора, під “спонуканням” у ч. 1 ст. 323 КК слід розуміти будь-які умисні дії (умовляння, пропозиції, поради, переконування, примушування, застосування насильства, погрози, шантажу тощо), спрямовані на збудження у такої особи бажання вживати допінг чи спробувати це зробити хоча б один раз.

ОСОБЛИВОСТІ КРИМІНАЛЬНОЇ ВІДПОВІДАЛЬНОСТІ ЗА ПОДАТКОВІ КРИМІНАЛЬНІ ПРАВОПОРУШЕННЯ В УМОВАХ ВОЄННОГО СТАНУ В УКРАЇНІ

О. М. Цибохін — Thu, 11 Apr 2024 00:00:00 +0300

Анотація. Стаття присвячена аналізу особливостей кримінальної відповідальності за податкові кримінальні правопорушення в умовах воєнного стану. Зазначено, що Верховна Рада України продовжує вносити зміни у законодавство, щоб підлаштувати його під реалії воєнного часу. Не стає винятком і система оподаткування, адже під час війни необхідно знайти розумний баланс, щоб підтримувати бізнес та водночас мати змогу забезпечувати всім необхідним всі сфери суспільного життя в умовах збройного протистояння. Визначено, що підвищена небезпека протиправних діянь, що вчиняються в умовах воєнного стану вимагає додаткового кримінально-правового регулювання. Зазначається, що об’єктом податкових кримінальних правопорушень слід розглядати суспільні відносини щодо сплати податків шляхом несплати або неповної сплати у встановлений термін податкового платежу за наявності можливості його сплатити, що тягне за собою недофінансування бюджетів різних рівнів та державних соціальних позабюджетних фондів. Податкове кримінальне правопорушення не може завдавати шкоди порядку оподаткування, який включає, зокрема, і регулювання дій податкових органів у разі ухилення, що містить ознаки кримінального правопорушення. Такі кримінально карані діяння завдають шкоди відносинам, що виникають у зв’язку з реалізацією цього порядку. Звертається увага на те, що кримінально-правові норми в частині охорони системи оподаткування України не зазнало змін під час дії воєнного стану. Тоді як у самому податковому законодавстві нормативно-правових змін, доповнень та нововведень було чимало (зміни стосувалися мораторію на проведення податкових перевірок; зупинення перебігу строків, визначених податковим законодавством; відповідальності за порушення податкового законодавства; імпорту товарів; пільг з єдиного податку, плати за землю, єдиного соціального внеску, екологічного податку; оподаткування осіб, що перебувають на спрощеній системі оподаткування; плати за землю та мінімального податкового зобов’язання; податку на додану вартість; акцизного податку тощо).

БЕЗПОСЕРЕДНІЙ ОБ’ЄКТ КРИМІНАЛЬНОГО ПРАВОПОРУШЕННЯ НЕВЖИТТЯ ЗАХОДІВ ЩОДО ЛІКВІДАЦІЇ НАСЛІДКІВ ЕКОЛОГІЧНОГО ЗАБРУДНЕННЯ (СТ. 237 КК)

І. О. Шевченко — Thu, 11 Apr 2024 00:00:00 +0300

Анотація. У статті досліджуються концептуальні підходи до розуміння безпосереднього об’єкта кримінального правопорушення невжиття заходів щодо ліквідації наслідків екологічного забруднення (ст. 237 КК України). При з’ясуванні безпосереднього об’єкта кримінального правопорушення, передбаченого ст. 237 КК, автор звертається до так званої класифікації об’єкта «по горизонталі». За цією класифікацією в статті виділяють три види об’єктів: основний безпосередній об’єкт, додатковий безпосередній об’єкт та факультативний безпосередній об’єкт. Автор звертає увагу на те, що у наукових публікаціях не завжди чітко визначається безпосередній об’єкт досліджуваного складу кримінального правопорушення, а тому досліджує найбільш поширені в науці кримінального права концепції і погляди на безпосередній об’єкт кримінального правопорушення, передбаченого ст. 237 КК України. З метою оптимального визначення основного безпосереднього об’єкта та додаткового обов’язкового безпосереднього об’єкта кримінального правопорушення невжиття заходів щодо ліквідації наслідків екологічного забруднення, автором враховуються всі позитивні та негативні підходи при дослідженні безпосереднього об’єкта означеного кримінального правопорушення та на їх підставі формулюються визначення основного безпосереднього об’єкта та додаткового обов’язкового безпосереднього об’єкта кримінального правопорушення, передбаченого ст. 237 КК. Крім того, для більш чіткого з’ясування безпосереднього об’єкта кримінального правопорушення невжиття заходів щодо ліквідації наслідків екологічного забруднення, автором з’ясовано суб’єктний склад цих відносин. Крім того, з цього приводу з метою належного виокремлення суб’єктного складу досліджуваних відносин автор звертається до законодавчих і підзаконних актів, що стосуються регулювання відносин в означеній сфері. У продовження з’ясування структури об’єкта кримінального правопорушення, передбаченого ст. 237 КК, автор акцентує увагу на предметі цих суспільних відносин, соціального зв’язку як структурних елементів та розкриває їх зміст. На підставі викладеного у статті дається авторське визначення безпосереднього об’єкта складу кримінального правопорушення, передбаченого ст. 237 КК України.

ВІДМЕЖУВАННЯ ВІЙСЬКОВИХ ФОРМУВАНЬ ВІД ПРАВООХОРОННИХ ОРГАНІВ ПРИ КВАЛІФІКАЦІЇ ЗА СТ. 114-1 КРИМІНАЛЬНОГО КОДЕКСУ УКРАЇНИ

П. В. Ясиновський — Thu, 11 Apr 2024 00:00:00 +0300

Анотація. Стаття присвячена розгляду питань щодо відмежування військових формувань від правоохоронних органів, шляхом визначення їх понять, встановлення їх основних видів, для правильної кваліфікації за статтею 114-1 Кримінального кодексу України. Метою та завданням статті є визначення понять, основних видів військових формувань та правоохоронних органів, для подальшого відмежування один від одного. Методологічну основу дослідження становить поєднання теоретичного та практичного підходів, у межах яких знайшли застосування загальнонаукові та спеціально-правові методи. Аналіз понять “військове формування” та “правоохоронний орган” на нормативно-правовому та теоретико-правовому рівнях. В умовах постійної терористичних загроз та подіями, які відбулись на території України, Законом України “Про внесення змін до Кримінального кодексу України” від 8 квітня 2014 року запроваджено кримінальну відповідальність за перешкоджання законній діяльності Збройних Сил України та інших військових формувань у особливий період (ст. 114–1 Кримінального кодексу України). Крім того, все частіше можна спостерігати використання терміну “військові формування” та “правоохоронні органи” на законодавчому рівні, які мають схожі ознаки, та деякі види органів підпадають, як до військових формувань так і до правоохоронних органів. Для дотримання законних права і свободи осіб, підозрюваних чи обвинувачених у скоєнні такого кримінального правопорушення, необхідно правильно кваліфікувати вчинене особою діяння, а саме встановити відмінності військових формувань від правоохоронних органів. Проаналізована низка законодавчих та інших нормативно-правових актів щодо військових формувань, правоохоронних органів та визначено відмінність військових формувань від правоохоронних органів.

ДО ПИТАННЯ ВИЗНАЧЕННЯ СПЕЦІАЛЬНИХ СУБ’ЄКТІВ ПУБЛІЧНОГО АДМІНІСТРУВАННЯ У СФЕРІ ВИКОНАННЯ КРИМІНАЛЬНИХ ПОКАРАНЬ ТА ПРОБАЦІЇ

О. В. Агапова — Wed, 10 Apr 2024 00:00:00 +0300

Анотація. Ефективне вирішення програмних цілей держави щодо реформування системи суб’єктів, що функціонують у сфері виконання кримінальних покарань та пробації включає в себе комплекс заходів, спрямованих на підвищення стандартів прав засуджених, створення гуманістичної системи виконання кримінальних покарань, забезпечення ефективного виправлення засуджених та зменшення рецидиву злочинності. У статті досліджується актуальна та функціонуюча сьогодні система суб’єктів публічного адміністрування у сфері виконання кримінальних покарань та пробації. Ґрунтовний аналіз наукової думки дозволив сформувати теоретиче підґрунтя до розуміння актуальних напрямів розвитку пенітенціарної системи України. На підставі аналізу нормативно-правових актів, авторкою виокремлено головний суб’єкт, що наділений виключною компетенцією на забезпечення формування та реалізацію державної політики у сфері виконання кримінальних покарань та пробації – Міністерство юстиції України та встановлено коло інших відповідальних суб’єктів, створених для забезпечення виконання завдань Державної кримінально-виконавчої служби України, а саме: кримінально-виконавчі інспекції; установи виконання покарань; слідчі ізолятори; воєнізовані формування; навчальні заклади; заклади охорони здоров’я; підприємства установ виконання покарань; воєнізовані формування; інші підприємства, установи і організації тощо. Окрему увагу, авторкою приділено функціонуванню органів пробації та відзначено наполегливу роботу із запровадження цього інституту як ефективного чинника демократичного суспільства. У статті розкривається основні напрями функціонування єдиної державної установи – «Центр пробації». У висновках авторкою наголошується на пріоритетній та вирішальній ролі органів та установ, що складають систему суб’єктів спеціальної компетенції у сфері юстиції України, а також їх безпосередньому впливу на успішність процесу ресоціалізації засуджених осіб.

РЕАЛІЗАЦІЇ ОРГАНАМИ МІСЦЕВОГО САМОВРЯДУВАННЯ ДЕРЖАВНОЇ ПОЛІТИКИ У СФЕРІ РЕАБІЛІТАЦІЇ ВІЙСЬКОВОСЛУЖБОВЦІВ

А. В. Баско — Thu, 11 Apr 2024 00:00:00 +0300

Анотація. В статті на виконання мети дослідження визначено стан правового регулювання сфери надання реабілітаційних послуг військовослужбовцям в Україні, з’ясовано систему реабілітаційних методик, які можуть застосовуватись до військовослужбовців, виокремлено серед них найбільш дієві та результативні; здійснено аналіз міжнародних практик впровадження реабілітаційних методик до військовослужбовців та визначено можливості їх впровадження в Україні, досліджено практику розвитку реабілітаційних центрів як одного із напрямків діяльності органів місцевого самоврядування. В результаті дослідження встановлено, що для дієвого функціонування системи реабілітації військовослужбовців в Україні доцільно вжити ряд заходів: по-перше, необхідно розробити програми комплексної реабілітації війсьовослужбовців до розробки яких залучити команду фахівців, яку очолюватиме лікар з фізичної та реабілітаційної медицини, і до якої, за потреби, входитимуть лікарі вузьких спеціальностей відповідно до захворювання пацієнта (кардіолог, травматолог, невропатолог тощо), фахівець з фізичної терапії, фахівець з ерготерапії, а також, при потребі, соціолог, психолог, педагог, юрист, які мають діяти комплексно з взаємною узгодженністю; по-друге, необхідно нормативно урегулювати принципи роботи реабілітаційної команди, її повноваження, місце й функції в системі реабілітації як одного з ключових суб’єктів системи реабілітації; при розробці планів реабілітації пацієнта від етапу надання невідкладної медичної допомоги до амбулаторно-поліклінічного та санаторно-курортного етапів, доцільно враховувати міжнародні стандарти (протоколи) реабілітації; по-третє, організаційно-правові засади впровадження методик реабілітації військовслужбовців доцільно врегулювати в Державній програмі реабілітації військовослужбовців; по-четверте, необхідно перепрофілювання ряду закладів охорони здоров’я у реабілітаційні центри, або створення в міських (районних) закладах освіти повноцінних реабілітаційних відділень з можливістю окремого; по-п’яте підвищити рівень престижності професії фахівця у сфері реабілітації та розширити державні замовлення в ЗВО щодо підготовки таких спеціалістів.

ПРОБЛЕМАТИКА АДМІНІСТРАТИВНИХ ПРОЦЕДУР У СФЕРІ РЕАЛІЗАЦІЇ ПРАВ ОСОБИ НА ЗЕМЕЛЬНУ ДІЛЯНКУ: НАЦІОНАЛЬНИЙ ТА МІЖНАРОДНИЙ ДОСВІД

В. І. Бєліков — Thu, 11 Apr 2024 00:00:00 +0300

Анотація. Обгрунтовано, що досліджувана тема є актуальною у сучасних умовах сталого розвитку кризових процесів у світі, на Європейському континенті та в окремо взятих державах, зокрема, – в Україні. Визначено, що проблематика досліджуваного питання полягає в недосконалості адміністративних процедур, спрямованих захищати інтереси і права людини, і ефективно запобігати корупційним ризикам, надмірному навантаженню на адміністративний апарат держави, утворенню зайвих бюрократичних ускладнень, унеможливлюючих, за певних умов, уникнення порушень прав особи. Засвідчено виникнення дискримінаційної складової, у тих випадках, коли юридичне становище однієї конкретної особи не залежить від її волевиявлення, проте не сприяє отриманню бажаного результату в адміністративній процедурі відносно нерухомості, на відміну від іншої особи, котра перебуває в інших умовах і здатна безперешкодно реалізувати свої права та законні інтереси. Визначено наявність різних можливостей мати доступ до правосуддя, що є неприпустимим порушенням основоположних прав і свобод людини і громадянина. Визначено, що шляхами вирішення поставленої проблеми є дослідження іноземного досвіду, імплементація ефективних норм та вдосконалення правового регулювання адміністративних процедур, шляхом їх спрощення та усунення прогалин і колізій законодавства. Встановлено, що міжнародний досвід здійснення адміністративних процедур у сфері нерухомості підлягає вивченню і співставленню із наявним правовим забезпеченням таких процедур на рівні національного законодавства. Визначено необхідність дослідження шляхів вирішення проблем дискримінаційного характеру, з огляду на основоположні права і свободи людини і громадянина, в контексті сучасних реалій і різного правового, фінансового, морального і фізичного стану особи. Досягнуто висновки щодо виокремлення центральної частини нормативного регулювання провадження адміністративних процедур у сфері нерухомості та виявлено слабкі сторони другорядних правових норм, які ускладнюють або унеможливлюють конкретну процедуру на відміну від сприяння більш безпечному, швидкому, законному та ефективному її виконанню і досягненню конкретного законного результату.

ПОНЯТТЯ ТА ЗМІСТ ПУБЛІЧНОГО АДМІНІСТРУВАННЯ ІНВЕСТИЦІЙНОЇ ДІЯЛЬНОСТІ В УКРАЇНІ

Б. М. Вєршинін — Thu, 11 Apr 2024 00:00:00 +0300

Анотація. У статті сформовано поняття та розкрито зміст публічного адміністрування інвестиційної діяльності в Україні. Доведено, що це система адміністративної діяльності адміністративних органів, що здійснюється на основі уточнення та реалізації норм адміністративного права, в процесі надання адміністративних послуг здійснення розпорядчі та виконавчі діяльності з метою забезпечення сприятливого інвестиційного клімату, ефективного використання інвестиційного потенціалу та створення умов для розвитку економіки країни та запобігання корупції у сфері фінансів та економіки. Основними елементами змісту публічного адміністрування інвестиційної діяльності в Україні є адміністративно-правове регулювання, щодо удосконалення законодавства стосовно інвестицій з метою створення чітких, стабільних та сприятливих правил для інвесторів. Спрощення адміністративних процедур та зменшення бюрократії для залучення та обслуговування інвестиційних проєктів. Забезпечення ефективного захисту прав інвесторів та врегулювання суперечок як адміністративний спосіб та незалежними справедливими судами. Утвердження сприятливого інвестиційного клімату шляхом впровадження політик, спрямованих на приваблення інвесторів, включаючи податкові пільги, зниження адміністративних бар’єрів. Розвиток інвестиції в інфраструктуру, яка є ключовою для розвитку економіки та привертання інвестицій, модернізація транспортної, енергетичної, телекомунікаційної та інших видів інфраструктури. фінансова підтримка шляхами розробки і впровадження програм та інструментів фінансової підтримки для інвесторів. Забезпечення пільгового фінансування, грантів та інших фінансових інструменті. Сприяння інноваційній діяльності та створення умов для розвитку високотехнологічних галузей економіки. Підтримка наукових досліджень та розвитку нових технологій. Розвиток людських ресурсів, через забезпечення кваліфікованої робочої сили через освіту, тренінги та розвиток ринку праці. Активна участь стратив них органів в міжнародних ініціативах та співпраця з міжнародними фінансовими установами та іншими країнами учасницями Європейського Союзу та НАТО.

ГРАНИЧНІ СТРОКИ РОЗРАХУНКІВ ЗА ОПЕРАЦІЯМИ З ЕКСПОРТУ ТА ІМПОРТУ ТОВАРІВ: ІСТОРІЯ ЗАСТОСУВАННЯ УКРАЇНОЮ

В. О. Голубєва, А. О. Голубєва — Thu, 11 Apr 2024 00:00:00 +0300

Анотація. В статті розглянуто розвиток запровадження Україною, як суверенною державою, в рамках зовнішньоекономічної політики (зокрема, її валютної складової) і сучасний стан нормативно-правової бази і деяких особливостей практики регулювання граничних строків надходження валютної виручки за експортними операціями та/або товарів за імпортними операціями та деяких практичних особливостей у цій сфері. Питання граничних строків виконання зобов’язань при здійсненні експортно-імпортних операцій має дві складові: економічну та юридичну. З економічної точки зору, надходження валютних коштів, як розрахунку по зовнішньоекономічним договорам (контрактам), впливає на податкові надходження до державного бюджету, на курс національної валюти, стан платіжного балансу України та ін. Юридична складова даної сфери дослідження має на меті нормативно закріпити / означити умови і суб’єктів здійснення міжнародних розрахунків (взагалі) і, зокрема, розрахунків по експортно-імпортним договорам (контрактам), та в свою чергу включає «вертикальні» і «горизонтальні» відносини та відповідальність. В першу чергу мова йде про «вертикальні» відносини, про те, що держава для досягнення певної соціально-економічної мети може встановлювати саме граничні строки проведення зовнішньоекономічних операцій (оплати, поставки товарів, надання послуг та ін.), умови контролю (нагляду) за їх дотриманням, і в разі порушення яких нормативно передбачається притягнення до відповідальності. З іншої сторони, з врахуванням національних нормативно-правових вимог, зокрема у сфері валютного законодавства, суб’єкти ЗЕД на основі принципу свободи зовнішньоекономічного підприємництва [67, ст. 2] і автономії волі (lex voluntatis) [68, ст. 5] в зовнішньоекономічних договорах (контрактах), можуть передбачати будь- які умови, в т.ч. оплати, поставки товарів і відповідальності за їх невиконання чи неналежне виконання, тобто вступати в «горизонтальні» відносини. В статті в описовому і табличному вигляді представлено саме те, якими нормативно-правовими актами, на які терміни та ін., Україна з 90-х років ХХ ст. до 24.02.2022 р. вводила і змінювала граничні строки (від 30 до 365 календарних днів) надходження валютної виручки за експортними операціями (тобто переважно розрахунків) та/або надходження товарів за імпортними операціями, як іншої невід’ємної сторони даного процесу. Крім того звертається увага на нормативно визначені можливості подовження означених граничних строків, умови призупинення їх розрахунку (форс-мажор, звернення до судових органів), а також наслідки їх порушення (наприклад, нарахування пені у розмірі від 1% до 0,3%). Широко представлена судова практика з теми дослідження і її окремих аспектів. Звертаємо увагу, що викладення матеріалу щодо граничних строків надходження товарів за імпортними операціями та/або валютної виручки за експортними операціями в Україні розділено на дві частини за часовою ознакою: -- з 90-х рр. ХХ ст. до 23.02.2022 р.; -- з 24.02.2022 р – до тепер (в часи воєнного стану). В даній статті йдеться про довоєнний період, а саме з 90-х рр. ХХ ст. до 23.02.2022 р.

УДОСКОНАЛЕННЯ МЕХАНІЗМУ ФІНАНСОВОЇ ВІДПОВІДАЛЬНОСТІ У БЕЗПЕКОВОМУ КОНТЕКСТІ ТА В УМОВАХ ЦИФРОВІЗАЦІЇ ФІНАНСОВОЇ СИСТЕМИ УКРАЇНИ

Е. С. Дмитренко — Thu, 11 Apr 2024 00:00:00 +0300

Анотація. У статті проаналізовано особливості правового регулювання інституту фінансової відповідальності в умовах цифровізації фінансової системи України. Увагу зосереджено на адаптації фінансового законодавства норм і стандартів права Європейського Союзу в умовах цифровізації фінансової системи України. Наголошено на значенні прийнятих Законів України «Про платіжні послуги» та «Про фінансові послуги та фінансові компанії», якими було оновлено понятійно-категоріальний апарат в аналізованих сферах з метою приведення його у відповідність до європейських практик. У результаті аналізу норм цього законодавства, які стосуються цифровізації фінансової системи, зокрема обігу електронних грошей, підкреслено їх безпековий зміст. Значну увагу приділено регулюванню сучасного механізму здійснення нагляду і застосуванню заходів впливу у цій сфері. При цьому виокремлено та здійснено порівняння коригувальних заходів і заходів впливу в аспекті їх безпекового спрямування. Аргументовано, що прийняття окремих норм зазначених Законів, які стосуються цифровізації фінансової системи, зумовило потребу внести зміни до Податкового кодексу України. Окремо розглянуто внесені до нього зміни щодо повноважень контролюючих органів, особливостей застосування штрафу і пені за вчинення податкових правопорушень, передбачених у статтях 118, 124, 129. Звернено увагу на окремі проблеми термінологічного характеру, які не сприяють визначеності змісту норм та потребують вирішення. Зроблено висновок, що удосконалення механізму фінансової відповідальності за податкові правопорушення пов’язано як із цифровізацією фінансової системи, так із приведенням фінансового законодавства до вимог права ЄС, а в підсумку – із забезпеченням фінансової безпеки. Однак через наявність окремих проблем ці питання потребують подальшого опрацювання.

ОСОБЛИВОСТІ ЗАХИСТУ ПРАВ НЕПОВНОЛІТНІХ У ПРОВАДЖЕННІ У СПРАВАХ ПРО АДМІНІСТРАТИВНІ ПРАВОПОРУШЕННЯ

О. М. Дубіна — Thu, 11 Apr 2024 00:00:00 +0300

Анотація. У статті наголошується на актуальності проблематики дотримання прав неповнолітніх у провадженні у справах про адміністративні правопорушення. Акцентовано на тому що, акти, які визначали єдиний підхід до неповнолітніх незалежно від їх статусу у провадженні у справах про адміністративні правопорушення втратили чинність. Узагальнюючи різні підходи встановлено, що адміністративною відповідальністю неповнолітніх є врегульовані нормами адміністративного права суспільні відносини, що мають місце під час застосування в певному порядку та у відповідний спосіб суддями районних, районних у містах, міських або міськрайонних судів заходів впливу до осіб віком від 16 до 18 років у разі вчинення ними адміністративних правопорушень та які тягнуть за собою для цих осіб обтяжливі наслідки переважно виховного характеру. Наведено особливі ознаки адміністративної відповідальності неповнолітніх. Підкреслено, що під час притягнення неповнолітнього до адміністративної відповідальності потрібно брати до уваги його вікові особливості, а характер учиненого адміністративного проступку має бути співмірним із заходами впливу. Більше того, необхідно враховувати юридичні гарантії захисту прав і законних інтересів неповнолітніх з метою недопущення їх порушення. Розглянуто гарантії захисту прав неповнолітніх у провадженні у справах про адміністративні правопорушення у межах Кодексу України про адміністративні правопорушення та інших законів. Зроблений висновок, що прослідковується тенденція до індивідуалізації відповідальності неповнолітніх, яка розглядається як один із принципів провадження у справах про адміністративні правопорушення. Встановлено, що законодавець не виділяє окремої процедури або порядку для притягнення неповнолітнього до адміністративної відповідальності; у жодному акті, у тому числі Кодексі України про адміністративні правопорушення, не прописані права, які мають неповнолітні під час провадження у справах про адміністративне правопорушення; обовʼязок захищати права неповнолітнього покладаються на органи виконавчої влади, суди, поліцію та інших субʼєктів, що здійснюють політику у згаданій сфері.

ПОНЯТТЯ ТА ЗАСАДИ АДМІНІСТРАТИВНО-ПРАВОВОГО СТАТУСУ УЧАСНИКА БОЙОВИХ ДІЙ В УКРАЇНІ

М. М. Дяченко — Thu, 11 Apr 2024 00:00:00 +0300

Анотація. В статті розкрито поняття та з’ясовані засади адміністративно-правового статусу учасника бойових дій в Україні. Актуалізовано, що основними цінностями, на яких ґрунтується законодавство та правозастосування адміністративних органів, включають національну складову щодо захисту українського народу, освіти, культури, науки, промисловості, гуманітарні аспекти, як турботу за героями, які втратили на війні фізичне і психологічне здоров’я та патріотичні чинники стосовно підняття статусу та ефективне публічне забезпечення учасників бойових дій усім належних для достойного життя. Доведено, що адміністративно-правовий статус учасника бойових дій в Україні означає сукупність юридичних засобів та правових норм, які визначають його високе положення та роль особи, яка безпосередньо приймала участь в бойових діях, у відносинах з державою, громадським суспільством, а також в контексті захисту та забезпечення її адміністративних прав і пільг. Основні елементи адміністративно-правового статусу учасника бойових дій включають, адміністративні суб’єктивні права, які надані учасникам бойових дій для забезпечення їхньої безпеки та реалізації пільг та інших сприятливих обов’язків гарантованих державою. Ці чесноти можуть стосуватися втраченого здоров’я та часу при здійсненні оборони України від російських терористів та інших окупантів. Публічний обов’язок, поважати Європейські цінності, дотримуватися своїх вправ, свобод та законних інтересів без порушення заборонних норм законодавства. Правосуб’єктність особи, як підстава та порядок виникнення в особи правового статусу учасника бойових дій. Адміністративної та дисциплінарної відповідальності чиновників органів виконавчої влади та місцевого самоврядування може покладатися відповідальність за не належне забезпечення (порушення) реалізації учасникам бойових дій високого і пільгового адміністративно-правового статусу.

СПІВВІДНОШЕННЯ КОМПЕТЕНЦІЙ СУБ’ЄКТІВ АДМІНІСТРАТИВНО-ПРАВОВОГО МЕХАНІЗМУ ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ ЦІЛЕЙ СТАЛОГО РОЗВИТКУ У СФЕРІ ОХОРОНИ ДОВКІЛЛЯ НА РЕГІОНАЛЬНОМУ РІВНІ

Є. В. Жадан — Thu, 11 Apr 2024 00:00:00 +0300

Анотація. Метою роботи визначено дослідження проблематики співвідношення компетенцій суб’єктів адміністративно-правового механізму забезпечення цілей сталого розвитку у сфері охорони довкілля на регіональному рівні. Встановлено, що ефективність впровадження Стратегії сталого розвитку залежить від її реалізації на регіональному рівні. Визначено, що регіон стає суб’єктом, від діяльності якого залежить ефективність впровадження природоохоронної політики. Наголошено, що екологічна політика є складовою загальнонаціональної політики, що найбільше може відрізнятися на регіональному рівні, і має враховувати природні та ландшафтні особливості окремих територій. Підкреслено, що регіональний рівень здійснення екологічної політики є певним базисом для забезпечення ефективності реалізації політики охорони навколишнього природного середовища. Встановлено, що на нормативному рівні регіон розуміється як окрема адміністративно-територіальна одиниця, але при цьому виникає питання доцільності саме застосування таких категорій саме у змісті реалізації екологічної політики. Визначено, що в сучасних умовах система органів публічної влади у сфері охорони НПС в Україні передбачає побудову за адміністративно-територіальним принципом, що функціонує на таких рівнях, як: загальнонаціональний, обласний та місцевий (або регіональний). Встановлено, що Конституційним Судом України обґрунтовано, що до «повноважень сільських, селищних, міських рад належить розпорядження землями територіальних громад, передача земельних ділянок комунальної власності у власність громадян та юридичних осіб, надання земельних ділянок у користування із земель комунальної власності, вилучення земельних ділянок із земель комунальної власності». Визначено, що відповідно до ч. 2 ст. 143 Конституції України до компетенції обласних та районних рад відноситься затвердження програм соціально- економічного розвитку відповідних територій, тобто на рівні областей чи районів, і розробка та затвердження всіх місцевих бюджетів, як на рівні сіл, селищ, міст, так і на рівні областей (районів). Зроблено висновок, що такий конституційний підхід фактично закріплює диспропорцію компетентностей, що існує між радами сіл, селищ, міст та радами областей та районів, що особливо є відчутним у нормативному врегулюванні реалізації засад фінансової децентралізації.

ПРАВОВИЙ АНАЛІЗ МЕХАНІЗМУ ВИПРАВЛЕННЯ ПОМИЛКОВО СКЛАДЕНОЇ ПОДАТКОВОЇ НАКЛАДНОЇ

В. П. Жмудінський — Thu, 11 Apr 2024 00:00:00 +0300

Анотація. Стаття присвячена дослідженню правового механізму виправлення помилково складеної податкової накладної. Визначено, що податкова накладна – це податковий документ, який складається продавцем товарів/ послуг в електронній формі в момент виникнення податкових зобов’язань і є первинним документом для відображення податку на додану вартість в обліку. Звернено увагу на те, що досить часто в ході здійснення господарської діяльності, платниками податків помилково складаються податкові накладні на операцію з постачання товарів/послуг, яка фактично не відбулась. Аргументовано, що у випадку складання платником податку помилкової податкової накладної, суми податку на додану вартість, вказані у такій накладній, не включаються до складу податкових зобов’язань за відповідний звітний період і не відображаються в декларації з такого податку, так як не відбулася перша подія, в розумінні ст. 187 Податкового кодексу України, тобто сам факт помилкового складання податкової накладної, не призводить до беззаперечного виникнення податкових зобов’язань у платника податків. В той же час, встановлено, що податковим законодавством України передбачено порядок виправлення допущеної помилки, у разі помилкового складання податкової накладної, а саме шляхом подання розрахунку коригування до такої податкової накладної. При цьому, зазначено, що платник податків вправі подати розрахунок коригування до помилково складеної податкової накладної за умови, якщо така накладна була зареєстрована в Єдиному реєстрі податкових накладних. У випадку, якщо реєстрація помилково складеної податкової накладної була зупинена (заблокована), то розрахунок коригування подати неможливо. Обгрунтовано, що для розблокування реєстрації податкової накладної, платник податків має право подати до контролюючого органу письмові пояснення та копії документів, які підтверджують факт здійснення господарської операції. Доведено відсутність законодавчо визначеного механізму розблокування помилкової податкової накладної, складеної на операцію з постачання товарів/послуг, яка фактично не відбулась. На основі аналізу проведеного дослідження та з метою усунення неоднозначного трактування та застосування норм податкового законодавства, визначено напрямки вдосконалення механізму справляння податку на додану вартість.

ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА ОКРЕМИХ НАПРЯМКІВ ВОЛОНТЕРСЬКОЇ ДІЯЛЬНОСТІ

Р. А. Захарчук — Thu, 11 Apr 2024 00:00:00 +0300

Анотація. В даній статті проаналізовано зміст окремих напрямків волонтерської діяльності та внесено пропозиція доповнити законодавчо закріплені напрямки. Відзначено, що для покращення напрямків волонтерської діяльності необхідним є врахування наступних аспектів: 1) здійснити ретельний аналіз сучасних соціальних, економічних та екологічних потреб, що в більшій мірі, допоможе ідентифікувати пріоритетні напрямки. Важливо визначити термінові та стратегічні завдання для кращого спрямування зусиль волонтерів; 2) партнерство з організаціями: Волонтерські групи можуть збільшити вплив, співпрацюючи з урядовими установами, громадськими організаціями та іншими партнерами. Такий підхід дозволяє об’єднувати ресурси та використовувати їх ефективніше; 3) розвиток навичок волонтерів передбачає надання волонтерам можливостей для професійного та особистісного розвитку допомагає залучати та утримувати висококваліфікованих учасників. Спеціалізовані тренінги та навчання можуть розширити їхні знання та вміння; 4) ефективне використання ІТ-технологій, адже, використання сучасних технологій та інтернет-ресурсів може спростити організацію та координацію волонтерських проектів. Соціальні мережі, платформи для збору коштів та онлайн-інструменти можуть підняти ефективність комунікації та управління. Дуже поширеним після початку російсько-української війни стало організація зборів на визначені цілі, наприклад, купівля машин, засобів нічного бачення, дронів для потреб ЗСУ в боротьбі з окупантів; 5) прозорість та відкритість волонтерської діяльності та її результатів. Знову ж таки, якщо, наприклад, волонтери організували збір коштів, речей, засобів, то фотозвіт таких результатів позитивним чином впливати як на авторитет і довіру до самого волонтера, так і сприятиме більшій зацікавленості осіб, які залучаються. Важливо підтримувати відкритий обмін інформацією між волонтерами, громадськістю та партнерами. Прозорість дій сприяє довірі та підвищує рівень підтримки. Розвиток напрямків волонтерської діяльності зумовлений необхідністю протистояння збройній агресії, подоланню наслідків війни, сприянню відновленню та розвитку країни, а також підтриманні соціальної солідарності та громадянського об’єднання в умовах військового конфлікту.

ПРАВОВЕ РЕГУЛЮВАННЯ ЗАПРОВАДЖЕННЯ ТА ВИКОРИСТАННЯ ШТУЧНОГО ІНТЕЛЕКТУ

О. В. Кузьменко, В. Г. Чорна, С. О. Островський — Thu, 11 Apr 2024 00:00:00 +0300

Анотація. В даній статті проаналізовано правове регулювання запровадження та використання штучного інтелекту. Активне впровадження штучного інтелекту в різноманітні сфери життя суспільства приносить не лише переваги, але й ставить перед нами питання про можливі ризики та відповідальність за дії, здійснені за допомогою цих технологій. Відомо, що згідно з прийнятими міжнародними правовими нормами, збитки, спричинені незаконними діями, повинні бути компенсовані особою, яка відповідає за ці дії. Проте, у контексті штучного інтелекту, який не вважається суб’єктом правовідносин, виникає складність визначення відповідальності. Питання про юридичну відповідальність штучного інтелекту залишається предметом дискусій серед фахівців. З одного боку, існує думка про можливість застосування засад цивільної відповідальності до штучного інтелекту, якщо він діє автономно без безпосередньої участі людини. З іншого боку, підходи до визначення відповідальності за кримінальні або адміністративні порушення не можуть бути однаково застосовані, оскільки вони вимагають наявності усвідомленої поведінки. Однією з унікальних характеристик штучного інтелекту є його здатність до самонавчання, що може імітувати деякі функції людського мозку. Це ставить під сумнів аргумент про неможливість штучного інтелекту усвідомлювати неправомірність своїх дій. Водночас, поточні розробки в області самонавчання не дозволяють стверджувати про наявність у штучного інтелекту свідомості аналогічної людській. Питання правового регулювання діяльності штучного інтелекту вимагає комплексного підходу, який би забезпечував не тільки захист прав людини та суспільних інтересів, але й сприяв подальшому розвитку та інтеграції інноваційних технологій. Розробка та впровадження ефективного правового механізму, здатного адаптуватися до швидких технологічних змін, стане ключовим завданням для юристів, законодавців та всього міжнародного співтовариства. Акцентовано увагу, що впровадження правового регулювання штучного інтелекту є критично важливим для забезпечення його безпечного та етичного використання.

ЩОДО ВИЗНАЧЕННЯ ЗМІСТУ КАТЕГОРІЇ «ДЕРЖАВНА БЕЗПЕКА» ЯК ОБ’ЄКТА ПРАВОВОЇ ОХОРОНИ

А. В. Кумейко — Thu, 11 Apr 2024 00:00:00 +0300

Анотація. Метою роботи визначено обґрунтування визначення змісту категорії «державна безпека» як об’єкта правової охорони. Досягнення поставленої мети здійснено через використання спеціально наукових та загально наукових методів пізнання, серед яких необхідно виділити структурно-логічний, синтез та аналіз, діалектичний. В ході здійсненого дослідження встановлено, що об’єктивізація та суб’єктивізація державних інтересів залежить від конкретних історико-політичних особливостей його розвитку та становлення, функціональним спрямуванням діяльності державних інституцій, виду політико-правового режиму, що є домінуючим в суспільстві, стану налагодженого міжнародного співробітництва, зв’язків країни із світовою спільнотою (об’єктивні фактори розвитку соціуму); рівень правової свідомості суспільства, ідеологічні переконання окремих соціальних впливових груп, психологічне ставлення до цінності права та держави визначає коло суб’єктивних факторів, що впливають на формування системи державних інтересів. Зроблено висновок, що сферами державних інтересів є: забезпечення захисту державності; захист територіальної цілісності; збереження державного суверенітету; дотримання вимог екологічної безпеки, економічного добробуту та інформаційної взаємодії суспільства та владних суб’єктів. Обґрунтовано, що під державною безпекою як об’єкта правової охорони необхідно розуміти такий стан розвитку суспільства, за якого забезпечується задоволення національних інтересів, що полягають у захисті державності; захист територіальної цілісності; збереження державного суверенітету; дотримання вимог екологічної безпеки, економічного добробуту та інформаційної взаємодії суспільства та владних суб’єктів, шляхом вжиття заходів по відверненню зовнішніх та внутрішніх загроз, розвідувальних, терористичних та інших протиправних посягань спеціальних служб іноземних держав.

АДМІНІСТРАТИВНО-ПРАВОВИЙ РЕЖИМ ВОЄННОГО СТАНУ ЯК КОМПЛЕКСНИЙ ІНСТРУМЕНТ ПУБЛІЧНОГО АДМІНІСТРУВАННЯ ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ ПРАВ, СВОБОД І ЗАКОННИХ ІНТЕРЕСІВ ГРОМАДЯН ТА ПРАВ І ЗАКОННИХ ІНТЕРЕСІВ ФІЗИЧНИХ ОСІБ В УМОВАХ РОСІЙСЬКО-УКРАЇНСЬКОЇ ВІЙНИ

О. П. Махмурова-Дишлюк — Thu, 11 Apr 2024 00:00:00 +0300

Анотація. В статті розкрито зміст адміністративно-правового режиму воєнного стану як комплексного інструменту публічного адміністрування забезпечення прав, свобод і законних інтересів громадян та прав і законних інтересів фізичних осіб в умовах російсько-української війни. Доведено, що це посилена особлива форма, імперативно-владного характеру правового регулювання суспільних відносин, що встановлюються для створення належних умов Збройним силам України, іншим силам безпеки і оборони для відбиття повномасштабного вторгнення та звільнення тимчасово окупованих територій, а також захисту прав свобод та законних інтересів громадян, які постраждали він російського агресора, шляхом надання адміністративним органам спеціальних та додаткових повноважень та встановлення певних обмежень для приватних осіб. Узагальнено, що в теорії адміністративного права України для потреб публічно адміністрування мирного часу інститут адміністративно-правових режим є важливим, однак не головним, проте, в умовах режиму воєнного стану він також стає головним. Актуалізовано, що це самостійний комплексний інструмент публічного адміністрування адміністративних органів та інститут адміністративного права, що передбачає втілення в підзаконну правотворчість, правозастосування та правоохоронну діяльність адміністративних та інших дій, спрямованих на виконання мети і завдань правового режиму воєнного стану визначеного Законом від 12.05.2015р. № 389-VIII. Це система норм адміністративного права, які встановлюють особливі повноваження для адміністративних органів та певні чітко прописані Конституцією та Законом України від 12.05.2015р. № 389-VIII обмеження для громадян. З’ясовано, що зміст адміністративно-правового режиму воєнного стану це процес реалізації у формі адміністративних процедур забезпечення відсічі збройній агресії, звільнення тимчасово окупованих територій, захисту національних інтересів і цінностей України, захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів приватних юридичних осіб.

АНАЛІЗ НОРМАТИВНО-ПРАВОВИХ ЗАСАД ОРГАНІЗАЦІЇ ТА ФУНКЦІОНУВАННЯ ДОБРОВІЛЬНОЇ ОБ’ЄДНАНОЇ ТЕРИТОРІАЛЬНОЇ ГРОМАДИ В УКРАЇНІ

А. І. Ноцик — Thu, 11 Apr 2024 00:00:00 +0300

Анотація. У статті визначено, що Конституція України відіграє ключову роль у гарантуванні правових засад організації та функціонування добровільної об’єднаної територіальної громади, та визначає основоположні принципи місцевого самоврядування, встановлює повноваження територіальних громад та забезпечує їх ресурсами. Конституція України також гарантує законність діяльності органів місцевого самоврядування та створює умови для співпраці між громадами. Розкрито, що Європейська хартія місцевого самоврядування є міжнародно-правовим фундаментом права на місцеве самоврядування, що встановлює базові стандарти для організації та функціонування об’єднаних територіальних громад, гарантуючи їх легітимність. Зазначено, що Європейська хартія місцевого самоврядування є потужним інструментом для розвитку об’єднаних територіальних громад в Україні, що наближає українську систему місцевого самоврядування до європейських стандартів, сприяє європейській інтеграції України та розвиток транскордонного співробітництва. Визначено, що нормативно-правові засади організації та функціонування добровільної об’єднаної територіальної громади в Україні виникають внаслідок комплексної адміністративної діяльності органів державної влади та органів місцевого самоврядування, до яких відносяться: правові акти (статути, регламенти, правила, інструкції тощо); індивідуальні акти та неправові акти (програми, рекомендації); адміністративні договори. Розкрито, що особливістю нормативно-правових засад організації та функціонування добровільної об’єднаної територіальної громади в Україні є їх формування на: – загальній ідеї місцевого самоврядування, що закріплена міжнародними та конституційними нормами; – спеціалізації діяльності органів місцевого самоврядування в Україні, що визначається законами та підзаконними актами України; – специфічних умовах функціонування окремої територіальної громади, що встановлюються внаслідок внутрішньої нормотворчої діяльності територіальної громади (прийняття внутрішніх документів, правил, укладення договорів тощо).

СПЕЦИФІКА СПРАВЛЯННЯ ПОДАТКІВ І ЗБОРІВ В УМОВАХ ДЕЦЕНТРАЛІЗАЦІЇ

В. М. Порхун — Thu, 11 Apr 2024 00:00:00 +0300

Анотація. У статті досліджено специфіку справляння податків і зборів в умовах децентралізації. Вказано, що сучасні реалії, а саме війна, розпочата агресором 2022 року, внесла свої корективи щодо процесів реалізації розпочатої реформи й зокрема щодо специфіки справляння податків і зборів в умовах децентралізації. Зокрема на період дії воєнного стану органи місцевого самоврядування, їх виконавчі органи, місцеві держадміністрації, військово-цивільні адміністрації продовжують здійснювати бюджетні повноваження. У разі ж утворення військових адміністрацій такі повноваження здійснюють військові адміністрації. Так, зазнали ключових змін окремі процедури у бюджетному процесі, які покликані для створення умов для своєчасного та оперативного реагування на потреби фінансового забезпечення заходів територіальної оборони, захисту безпеки населення та функціонування бюджетної сфери, комунальних підприємств у період воєнного стану. Зроблено висновок, що 2023 рік показав, що органи місцевого самоврядування можуть протистояти викликам сьогодення та проявляють стійкість та оперативність місцевого самоврядування у сфері справляння податків і зборів не тільки в умовах децентралізації, а й в умовах війни. Незважаючи на руйнування інфраструктури, відтік кваліфікованих кадрів, необхідність оперативного вирішення питань щодо належного утримання внутрішньо переміщених осіб, органи місцевого самоврядування показали здатність здолати всі перешкоди та гідно протистояти будь-яким загрозам та викликам. Реформа децентралізації показала реальний позитивний результат міцності фінансової основи територіальних громад та здатність останніх у короткі строки адаптуватися до ситуації. Це вкотре підкреслює та доводить, що реформа має успіх та фінансова децентралізація – це правильний шлях розвитку бюджетної сфери.

ПОНЯТТЯ ПУБЛІЧНОГО АДМІНІСТРУВАННЯ ДЕКЛАРУВАННЯ ОСІБ, УПОВНОВАЖЕНИХ НА ВИКОНАННЯ ФУНКЦІЙ ДЕРЖАВИ АБО МІСЦЕВОГО САМОВРЯДУВАННЯ В УКРАЇНІ

О. О. Руденко — Thu, 11 Apr 2024 00:00:00 +0300

Анотація. В статті сформовано зміст поняття публічного адміністрування декларування осіб, уповноважених на виконання функцій держави або місцевого самоврядування в Україні. Доведено, що це публічне адміністрування декларування осіб, уповноважених на виконання функцій держави або місцевого самоврядування в Україні, як адміністративна діяльність спеціальних адміністративних органів та суб’єктів декларування. Вони є зв’язаними сукупністю адміністративних засад, інструментарію та адміністративних процедур, що встановлюються на основі норм адміністративного права, зовнішнім виявом якого є антикорупційне законодавство. Предметом регулювання є питання подання та обробки декларацій та прийняття та цій основі адміністративних актів несприятливого характеру, щодо осіб, які не подали декларації чи вказали в них неправдиві відомості, об’єднаним єдиним задумом ефективного та широкого за суб’єктами запобігання корупційних проявів серед чиновників усіх рівнів. Доведено, що головною рисою публічного адміністрування декларування осіб, уповноважених на виконання функцій держави або місцевого самоврядування в Україні є розпорядча та виконавча діяльність щодо здійснення превентивної антикорупційної функції виконавчої влади в Україні. Об’єктом аналізованих адміністративних відносин є декларація, з інформацією в ній поданої суб’єктом декларування за певною електронною формою, як об’єкт матеріального світу що характеризується складаною адміністративно-правовою природою, також об’єктом в аналізованій сфері є широка палітра адміністративних дії суб’єктів подання та суб’єктів перевірки декларації. Що характеризує сукупність авторських поглядів на юридичну та публічно-управлінську природу декларування осіб, уповноважених на виконання функцій держави або місцевого самоврядування в Україні, сформованих на основі енциклопедичних знань, теорії адміністративного права, діючого законодавства та практики адміністративної діяльності Національного агентства з питань запобігання корупції.

СУЧАСНИЙ СТАН ЕЛЕКТРОННОГО СУДОЧИНСТВА В УКРАЇНІ

О. В. Скочиляс-Павлів — Thu, 11 Apr 2024 00:00:00 +0300

Анотація. Стаття присвячена аналізу сучасного стану електронного судочинства в Україні. Вказується, що серед механізмів, спрямованих на сприяння доступу до правосуддя стало запровадження електронного судочинства. Процес запровадження електронного судочинства розпочався із Рішення Вищої ради правосуддя, яким затверджено «Положення про порядок функціонування окремих підсистем Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи» від 17 серпня 2021 року. Описано можливості трьох підсистем Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи: «Електронний кабінет», «Електронний суд» та підсистема відеоконференцзв’язку. Розглянуто обов’язок реєстрації та використання електронних кабінетів учасниками судового процесу, невиконання якого призводить до залишення без руху або повернення документів особи. З цього приводу проаналізовано і судову практику. Розглянуто позитивні сторони використання електронних інструментів судочинства, серед яких: швидкість та ефективність; економія часу та коштів; зручність для учасників; доступність для людей з обмеженими можливостями; прозорість інформації; зменшення використання паперу, а відтак збереження природних ресурсів. Разом з тим зазначається, що всі позитивні аспекти не є безумовними, бо кожному з них протистоїть потенційний недолік чи виклик, який також варто враховувати. Основна проблема полягає у відсутності у законодавстві обов’язку зареєструвати електронний кабінет для громадян, які є активними учасниками судових процесів. Відтак, громадяни не мають доступу до електронних документів, що вимагає від суду роздруковування матеріалів справи. Сучасні умови розвитку нашої держави показали, що суттєвою проблемою можуть стати і технічні проблеми у роботі електронних систем, які можуть призвести до перебоїв у проведенні засідань та подачі документів. Доведено, що для забезпечення належного рівня інформаційної безпеки в судах потрібно регулярно оновлювати бази даних, змінювати застарілу техніку, посади із обслуговування техніки повинні займати кваліфіковані фахівці.

ФОРМИ МОБІНГУ ЯК ЕЛЕМЕНТУ АДМІНІСТРАТИВНОГО ПРАВОПОРУШЕННЯ

О. В. Ярощук — Thu, 11 Apr 2024 00:00:00 +0300

Анотація. Визначено, що запровадження мобінгу відбулося до чинного законодавства України відбулося відносно нещодавно, що при цьому не означає актуальність пошуку шляхів запобігання їх проявав. З’ясовано, що явище мобінгу характеризується високим рівнем латентності; більшість жертв мобінгу переживають заподіяні їм у трудовому колективі мовчки і швидше за ухвалюють рішення про звільнення і у такий спосіб позбавляються страждань від цькувань та пригнічень. Метою статті встановлено у визначенні форм мобінгу як елементу адміністративного правопорушення. Зроблено висновок, що у зарубіжних публікаціях зустрічається збіг категорій мобінг та булінг, тоді, як відповідно до чинного адміністративно-деліктного законодавства України відображено розмежування таких правопорушень. З’ясовано, що відповідно до чинного законодавства мобінг вчинюється у сфері трудових правовідносин, у сфері професійної діяльності особи; тоді як булінг вчинюється у побутовій сфері, а також у сфері освітніх правовідносин. мобінг може бути проявлятися у формах: психологічного терору; колективної агресії; травмування особи; залякування. бути психологічний тиск як форма негативного впливу на особу, спрямована на її емоційний та психічний стан. Визначено, що способами вчинення мобінгу є: небажані коментарі і критика, що може бути у формі постійного нагадування про помилки або недоліки, навіть коли вони не мають суттєвого значення; критика може бути направлена на зовнішній вигляд, професійні навички, рішення або поведінку; приниження і осміяння, що полягає у використанні сарказму, глузування, понижувальних жартів або інших способів, що мають на меті підірвати самооцінку та самоповагу; створення конфліктних ситуацій, що полягає у прояві маніпулятивних дій для створення або збільшення конфліктів з метою викликати стрес та невпевненість; відсутність підтримки та визнання, що може проявлятися у формі відсутності заохочень за успіхи та досягнення особи, відсутності підтримки у важливих ситуаціях, ігнорування успішних виправдань та зусиль; по-шосте, у формі постійного контролю за кожною дією, вимагань пояснень і звітності навіть за незначні справи. Визначено, що психологічний тиск можуть призвести до стресу, тривожності, погіршення самоповаги, депресії та інших психічних проблем. Обґрунтовано, що мобінг необхідно відрізняти від конструктивної критики працівників.

ОБСТАВИНИ, ЯКІ ПІДЛЯГАЮТЬ ДОКАЗУВАННЮ У КРИМІНАЛЬНИХ ПРОВАДЖЕННЯХ ПРО ЗЛОЧИНИ, ВЧИНЕНІ ЗЛОЧИННИМИ СПІЛЬНОТАМИ

В. С. Бондар — Thu, 11 Apr 2024 00:00:00 +0300

Анотація. У статті розглянуто особливості, притаманні обставинам, які підлягають доказуванню в досудовому розслідуванні злочинів, учинених злочинними спільнотами, що обумовлені поняттям кримінального правопорушення, підставою кримінальної відповідальності або звільнення від кримінальної відповідальності, загальними принципами призначення покарання, ознаками конкретних складів злочинів. З урахуванням розглянутих особливостей визначено й розглянуто обставини, що входять до предмета доказування по цій категорії кримінальних правопорушень. Обґрунтовано, що особливості предмета доказування в кримінальних провадженнях про кримінальні правопорушення, вчинені злочинними спільнотами можна охарактеризувати таким чином: 1) доказування в кримінальних провадженнях про злочини, вчинені злочинними спільнотами являє собою вид доказування про сукупність кримінальних правопорушень, основне «ядро» яких можуть складати як однорідні за кримінально-правовими ознаками та тотожні за елементами кримінального процесуального предмета доказування, за криміналістичними засобами та прийомами виявлення їх джерел злочини; 2) оскільки елементами систем, які являють собою серійні злочини є окремі злочини, учинені підозрюваним, та в зв’язку з кожним з цих злочинів відкривалися кримінальні провадження, у подальшому об’єднані в одному провадженні, доказування здійснюються по кожному з них, адже вони мають власний предмет, це стосується фактів учинення кримінальних правопорушень, які кваліфікуються за ознаками реальної сукупності. Виокремлено додаткові ознаки злочинної спільноти (злочинної організації), які певною мірою підтверджують наявність обов’язкових ознак та свідчать про підвищений рівень злочинного лідерства: 1) наявність економічного підґрунтя злочинної спільноти, яка визначається наявністю одного або декількох суб’єктів підприємницької діяльності, які або безпосередньо належать злочинним угрупуванням, або контролюються ними, наявністю у розпорядженні злочинної спільноти загальних коштів, які використовуються для забезпечення її кримінально-протиправної діяльності, використанням наявних у злочинної спільноти можливостей для легалізації (відмивання) коштів, здобутих злочинним шляхом; 2) етнічний (національний) склад злочинної спільноти, певна «спеціалізація» злочинних угрупувань, наявність міжрегіональних або транснаціональних зв’язків у злочинному середовищі. Зазначено, що перелік таких додаткових ознак не є вичерпним та може доповнюватись у зв’язку з подальшим вдосконаленням.

СУЧАСНІ МОЖЛИВОСТІ ЕКСПЕРТНОЇ ТЕХНОЛОГІЇ ВИКОРИСТАННЯ ПОЛІГРАФА ПІД ЧАС РОЗСЛІДУВАННЯ КРИМІНАЛЬНИХ ПРАВОПОРУШЕНЬ

Т. А. Орлова, І. Р. Волобуєв — Thu, 11 Apr 2024 00:00:00 +0300

Анотація. Стаття присвячена висвітленню перспектив використання результатів досліджень із застосуванням поліграфа у процесі доказування в кримінальних провадженнях. На підставі отриманих даних про технічні можливості поліграфу та його програмного забезпечення розкрито перелік тактичних завдань, що можуть бути вирішеними експертами під час розслідування злочинів. Висвітлено значення результатів поліграфічних експертних досліджень у системі доказів. Наголошено, що крім тактичного значення у процесі доказування, висновок експерта може стати підставою ухвалення слідчим суддею таких важливих рішень у провадженні, як проведення обшуків, тимчасового доступу до речей і документів, проведення комплексу негласних слідчих (розшукових) дій, призначення інших судових експертиз тощо. Визначено, що вчасно отримані результати судової експертизи із використанням поліграфа не тільки можуть виступати основою для побудови версій під час розслідування, визначення основних тактичних завдань і відповідних першочергових слідчих (розшукових) дій, а й входити у комплекс доказів, на яких ґрунтується обвинувачення. Зазначено, що можливості судової психологічної експертизи із використанням методики поліграфічного дослідження є унікальним способом реалізації права будь-якої особи підтвердити правдивість своїх показань (в тому числі й алібі), зафіксувати свою позицію співпраці зі слідством, довести свою відкритість та ініціативність. Представлено перелік психофізіологічних аспектів, що можуть бути встановлені експертом під час застосування поліграфу в осіб, які перевіряються на причетність до правопорушення. До таких аспектів віднесено наступні: акцентуації особистості або схильності до вчинення окремих видів правопорушень; ознаки патологічних сексуальних відхилень (педофілії, герантофілії, некрофілії); ознаки наявності слідів у пам’яті особи про обставини вчинення нею злочину; ознаки перекручування, замовчування чи конструювання інформації. Розкрито бачення щодо комплексу заходів з підвищення перспективи широкого використання можливостей експертної технології використання поліграфа в процесі доказування в кримінальних провадженнях.

ОСОБЛИВОСТІ ВИКОРИСТАННЯ УЧАСНИКАМИ КРИМІНАЛЬНОГО СУДОЧИНСТВА ВЛАСНИХ ТЕХНІЧНИХ ЗАСОБІВ ДЛЯ ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ УЧАСТІ В СУДОВОМУ РОЗГЛЯДІ

А. В. Ткач — Thu, 11 Apr 2024 00:00:00 +0300

Анотація. Актуальність статті полягає в тому, що з урахуванням реалій широкомасштабного вторгнення рф, нанесення ракетних ударів майже по всій території нашої держави та залучення значної частини громадян до відсічі збройній агресії в лавах ЗСУ, надзвичайно гостро постала проблематика забезпечення особистої участі у судових засідання учасників кримінальних проваджень, в першу чергу свідків і потерпілих. З перших днів великої війни Верховний Суд намагався надати рекомендації, яким чином діяти судам в таких надскладних умовах. Метою статті є окреслити шляхи вирішення проблематики дистанційної участі в судовому процесі учасників, які з поважних причин не можуть особисто прибути до приміщення суду під час дії правового режиму воєнного стану, дослідження актуальної судової практики на зазначену тематику та висловлення пропозицій щодо вирішення проблемних питань, які виникають під час правозастосовної практики. У запропонованій статті висвітлено окремі аспекти використання учасниками кримінального судочинства власних технічних засобів під час дистанційної участі в судовому розгляді в умовах дії правового режиму воєнного стану. Проаналізовано актуальну судову практику, досліджено правові висновки Верховного Суду, новели законодавства з обраної тематики. Зокрема описано нещодавно прийнятий Верховною Радою України законопроєкт № 8219, який вирішує низку проблем із дистанційною участю в судовому провадженні. Спираючись на досліджену судову практику, зроблено висновки, що при належній організації судового процесу, дистанційна участь сторони кримінального провадження сприяє дотриманню розумності строків розгляду кримінального провадження, вирішує проблему затягування судового розгляду у зв’язку із неприбуттям сторін безпосередньо в судове засідання, покликана зменшити відсоток нерозглянутих судами кримінальних проваджень. Також у статті приділено увагу змінам в кримінальне процесуальне законодавство, які врегульовують дистанційну участь у судовому розгляді в режимі відеоконференції з використанням власних технічних засобів, тобто коли особа, яка бажає взяти участь в судовому засіданні знаходиться поза межами суду. Наведено правовий порядок, запропонований законодавцями щодо подання клопотання стороною провадження про дистанційну участь та описано порядок дій суду в разі надходження такого клопотання.

ПРАВОВЕ РЕГУЛЮВАННЯ ПЛАТФОРМІЗАЦІЇ СУСПІЛЬНИХ ВІДНОСИН НА ПРИКЛАДІ СОЦІАЛЬНО-ТРУДОВОЇ СФЕРИ

Л. В. Сорока, Л. І. Луценко-Миськів, К. М. Куркова — Wed, 10 Apr 2024 00:00:00 +0300

Анотація. У статті автори обговорюють проблеми взаємозв’язку між кризою системи найманої праці та зростаючим розповсюдженням трудової експлуатації з використанням різних цифрових технологій та платформ. У статті визначено, що робота в сучасному суспільстві, де цифрова парадигма набуває безпрецедентної конфігурації через платформізацію будь-яких відносин, набуває нових ознак та якостей, які потребують нових підходів щодо забезпечення безпечного функціонування цифрового ринку. Адже сталий взаємозв’язок робітник-соціальний медіатор (посередник) – роботодавець у цифрову епоху змінився на новий: робітник – «Інтернет-платформа» – роботодавець. У статті автори підтримують широкий підхід до визначення поняття «Інтернет-платформа в соціально-трудовій сфері» та пропонують під нею розуміти «інструмент (сукупність інформаційно-технологічних засобів) для взаємодії між різними акторами, що забезпечує різноманітний спектр послуг та можливостей у сфері праці та соціального обслуговування за допомогою логіки алгоритму». Автори констатують, що за відсутності державного регулювання використання Інтернет-платформ, останні самі здійснюють таке регулювання і навіть застосовують різні санкції. Це є показником того, що цифровий або віртуальний світ не тільки створює нову реальність, правила життя в цій реальності, а й новий вид відповідальності – цифрову відповідальність. В статі автори приходять до висновку, що чинне законодавство України недостатньо врегульовує питання використання Інтернет-платформ загалом та у соціально-трудовій сфері – зокрема. Зокрема досі неприйнятий закон про штучний інтелект, що також додає проблем для правозастосовної практики.

ВИКОРИСТАННЯ ЗАРУБІЖНОГО ДОСВІДУ РЕАЛІЗАЦІЇ ПРАВОВОГО СТАТУСУ УПОВНОВАЖЕНИХ ОСІБ З ПИТАНЬ ЗАПОБІГАННЯ КОРУПЦІЇ

Д. М. Бузницький — Thu, 11 Apr 2024 00:00:00 +0300

Анотація. Внутрішні (відомчі) уповноважені підрозділи (уповноважені особи) з питань запобігання та виявлення корупції є усталеним децентралізованим інституційним елементом національного антикорупційного механізму багатьох держав, а також їм приділена значна увага у рекомендаціях міжнародних організацій. Зважаючи на це, послуговуючись, головним чином, порівняльно-правовим методом наукового пізнання, автор досліджує затверджені Міжнародною організацією вищих органів аудиту рекомендації з відповідного кола питань, правову основу діяльності антикорупційних уповноважених в Італії й інших держав та офіційні роз’яснення, зокрема, Агентства з питань запобігання корупції Франції щодо внутрішніх антикорупційних розслідувань. Автор рекомендує запровадити у положення законодавства України, які визначають організацію та порядок діяльності уповноважених підрозділів (уповноважених осіб) з питань запобігання та виявлення корупції, зарубіжний досвід щодо, зокрема: 1) уповноваження їх на одержання будь-яких документів та відомостей від працівників їх організації, необхідних для виконання їх службових обов’язків; 2) посилення прозорості персонального складу, процедур та результатів діяльності антикорупційних уповноважених шляхом оприлюднення тієї їх частини, яка є доцільною для підвищення ефективності громадського контролю; 3) запровадження заходів підвищення кваліфікації антикорупційних уповноважених, обміну досвідом та інших спеціальних навчальних заходів; 4) закріплення на рівні законодавства кваліфікаційних вимог до кандидатів на посади антикорупційних уповноважених та унеможливлення суміщення цієї діяльності з іншою діяльністю контрольного характеру у межах організації (внутрішня безпека тощо); 5) формалізації та упорядкування процедури внутрішніх антикорупційних розслідувань, зокрема, шляхом визначення їх цілей, учасників, порядку, у тому числі збирання, дослідження та оцінки доказів для гарантування їх прийнятності для використання у подальших провадженнях, встановлення шляхів дотримання конфіденційності осіб викривачів та прав інших учасників розслідувань.

НОВИЙ LEX MERCATORIA ТА СУЧАСНА МОДЕРНІЗАЦІЯ МІЖНАРОДНОГО КОМЕРЦІЙНОГО ПРАВА

І. А. Галіахметов, В. Г. Чорна — Thu, 11 Apr 2024 00:00:00 +0300

Анотація. На сторінках наукової статті автори розглядають сучасну еволюцію міжнародного комерційного права як «третьої» правової системи, яка є життєво важливим засобом для вирішення проблем глобалізації світової економіки та міжнародної торгівлі. Зазначається, що lex mercatoria концептуалізується як правова система, що існує паралельно з правом і конкурує з ним у плані регулювання транскордонних приватноправових відносин. Lex mercatoria часто постає своєрідним символом sui generis, який гарантує особливий, автономний режим самоорганізації транскордонної торгівлі, тоді як історичні корені цього явища ще потребують логічного доведення і все частіше ставляться під сумнів дослідниками. Lex communitas, будучи сучасною реінкарнацією середньовічного lex mercatoria, породжується професійними спільнотами і поширюється в логістиці мережевої методології далеко за межі транскордонної торгівлі, інтегруючи численні регуляторні недержавні режими, сформовані в різних сферах транскордонних приватноправових відносин. Приналежність до того чи іншого економічного співтовариства у межах внутрішнього ринку ЄС служить підставою для застосування ще додатково норм EU acquis communautaire (acquis). Lex mercatoria XXI століття створюється на основі судового прецеденту в рамках системи Міжнародного комерційного арбітражу, що дозволяє деяким вченим говорити про формування «загального арбітражного права» (англ. arbitral common law). На думку авторів, генезис lex mercatoria свідчить про трансформацію середньовічного lex mercatoria як сукупності стихійно сформованих звичаєвих принципів і норм спрощеного врегулювання торговельних спорів у сучасну lex mercatoria як квазіавтономну регуляторну інституційно-правову систему, як правило, цілеспрямовано створену професійними спільнотами недержавних суб’єктів комерційної діяльності для регулювання транскордонних приватноправових відносин під назвою «міжнародне комерційне право».

ЗАСТОСУВАННЯ МАТЕРІАЛЬНОГО ПРАВА В УНІФІКОВАНИХ ДОГОВОРАХ МІЖ ТРАНСНАЦІОНАЛЬНИМИ КОМПАНІЯМИ ТА СПОЖИВАЧАМИ В ІЗРАЇЛІ

В. Л. Качурінер — Thu, 11 Apr 2024 00:00:00 +0300

Анотація. У статті висвітлено питання застосування матеріального права в уніфікованих договорах між транснаціональними компаніями та споживачами в Ізраїлі. Прийнятим критерієм вибору права в договірному праві є тест згоди сторін, а за його відсутності – тест «найбільш тісного зв’язку». Коли на результат тесту можуть вплинути ширші політичні міркування, які служать загальним нормативним інтересам при застосуванні тесту «найбільш тісного зв’язку», характер і вага зв’язків можуть змінюватися, відповідно до конкретних законів, застосовуваність яких перевіряється відповідно до особливих обставин контракту. За загальним правилом – це вивчення зв’язку договору з певним правом, враховуючи місце, де було укладено договір чи де були проведені переговори до укладення контракту, місце виконання контракту, сторони контракту (їх місце проживання, громадянство, реєстрація та підприємницька діяльність), мову договору, валюту платежу, місце сплати податків і наміри сторін щодо вибору права в інших сферах їхніх відносин. Виявляючи ці спорідненості та визначаючи їхню вагу, немає жодних перешкод для того, щоб суд брав до уваги загальні політичні міркування правової системи та основні принципи договірної сфери, для якої вимагається вибір права. За відсутності конкретної спорідненості суд може вдатися до об’єктивної спорідненості договору, тобто: права, що застосовується до подібних договорів, між подібними сторонами та за подібних обставин. У статті продемонстровано динаміку правових рішень, які вплинули на результат розвитку застосування матеріального права в уніфікованих договорах ізраїльської системи правосуддя, котра побудована таким чином, що кожна справа залежить від суб’єктивного рішення окремого судді, що, на думку автора, призводить до тотального хаосу у правовій системі. Натомість, уніфікація законодавства Ізраїлю у відповідності з міжнародними нормами у сфері міжнародного публічного та приватного права могла б внести чіткість, прозорість, однозначність та значним чином полегшити навантаження системи правосуддя Ізраїлю.

РОЛЬ «М’ЯКОГО» ПРАВА (SOFT LAW) ЄС У БОРОТЬБІ З ПАНДЕМІЄЮ COVID-19 (ПОЧАТКОВИЙ ЕТАП – БЕРЕЗЕНЬ – СЕРПЕНЬ 2020 Р.)

К. В. Макарчук — Thu, 11 Apr 2024 00:00:00 +0300

Анотація. Аналізуються теорія, безпосередня практика та особливості застосування т.зв. м’якого права ЄС у боротьбі з пандемією COVID-19. Право Європейського Союзу, паралельно і у співпраці з національними ініціативами держав-членів, відіграло важливу, якщо не визначальну, роль у боротьбі з поширенням пандемії на її початковому етапі. На додаток до «звичайних» законодавчих заходів (або, у деяких правових системах, адміністративного нормотворчого процесу у формі урядових чи міністерських постанов) більша частина регулювання боротьби з COVID-19 відбувалася за допомогою циркулярів, інструкцій, вказівок та інших м’яких норм права, що приймалися на рівні усього Співтовариства. Інструменти м’якого права зазвичай не мають повної юридичної сили, але можуть мати юридичні та практичні наслідки: стати правовою основою для розвитку національного законодавства держав-членів ЄС (в галузі боротьби з пандемією), забезпечити нормативну основу для згладжування протиріч між національними та загальноєвропейським законодавством у подоланні пандемії як глобального виклику людству, конкретизації обов’язків інституційного співробітництва тощо. Мінлива нормативність, що характерна для «м’якого» права у боротьбі з пандемією COVID-19, виникла та діяла в складній і дуже гнучкій системі міжнародних, наднаціональних, внутрішніх і субдержавних гравців, як державних, так і приватних. Дослідження ролі «м’якого права» у протидії пандемії COVID-19 у Європі вплинуло на вибір стратегій, заснованих на інструментах «м’якого права» у боротьбі з пандемією на міжнародному рівні (ООН, ВООЗ), де «м’яке» право стало єдиним інструментом, враховуючи відсутність компетенції та/або обов’язкових повноважень у таких питаннях. Аналіз дії м’якого законодавства у відповідний період дозволяє зробити висновок, що вказаний інструментарій допоміг загалом успішно, з найменшими втратами впоратися з кризою, викликаною поширенням COVID-19, на її початковому, найбільш гострому етапі (на рівні ЄС).

ДЕРЖАВНЕ РЕГУЛЮВАННЯ ТА САМОРЕГУЛЮВАННЯ МИТНОЇ БРОКЕРСЬКОЇ ДІЯЛЬНОСТІ: НАПРЯМИ ВДОСКОНАЛЕННЯ ТЕОРЕТИКО-ПРАВОВОГО ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ

Е. П. Іванченко — Wed, 10 Apr 2024 00:00:00 +0300

Анотація. Стаття присвячена дослідженню науково-теоретичних проблем правового забезпечення державного регулювання та саморегулювання митної брокерської діяльності, визначенню їх об’єктивної необхідності у сучасних умовах господарювання та формулюванню понять вказаних категорій, як двох основних моделей регулюючого впливу на ринок митних боксерських послуг. Аналіз доктрини та митного законодавства України дозволив сформулювати авторське визначення поняття «державне регулювання митної брокерської діяльності», як здійснення державою в особі центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну митну політику комплексу економіко-правових та організаційно-управлінських заходів, щодо упорядкування діяльності митних брокерів, з метою реалізації державної митної політики, виконання цільових економічних та інших програм і розвитку ринку митних брокерських послуг. Автором доведено, що ринкове саморегулювання є однією із моделей регулювання ринку, що застосовується для зменшення адміністративних витрат держави та адміністративного тиску на суб‘єктів господарювання. Це дозволило сформулювати поняття «саморегулювання митної брокерської діяльності», як врегульоване нормами права та локальними актами самостійне регулювання суб’єктами митної брокерської діяльності своєї професійної діяльності, що здійснюється митними брокерами через саморегулівну(-ні) організацію(-ї), шляхом виконання такою організацією(-ями) покладених на неї та/або делегованих їй державою повноважень, відповідно до закону. За результатами аналізу, автор формулює висновок, що досліджені моделі регулювання ринку митних брокерських послуг України можуть стати ефективним інструментом ринку митної брокерської діяльності, що дозволить підвищити конкурентоспроможність митного простору України на міжнародному ринку та стимулювати розвиток зовнішньоекономічної діяльності, знизити витрати і час на митне оформлення, підвищити рівень прозорості та ефективності митних процедур, зменшити корупціогенний фактор тощо.

ОСОБЛИВОСТІ ЗАСТОСУВАННЯ СТИМУЛЮЮЧОГО ПРАВОВОГО РЕЖИМУ ГОСПОДАРЮВАННЯ

О. Ю. Курепіна — Wed, 10 Apr 2024 00:00:00 +0300

Анотація. Обґрунтовано, що незалежно від місця у юридичній ієрархії та належності до тієї чи іншої галузі права та законодавства, правовий засіб стимулюючого характеру, який може впливати на дохідну та/або видаткову частини Державного та/або місцевих бюджетів України, підлягає оцінці через систему критеріїв державної допомоги суб’єктам господарювання. Стверджується, що чинне законодавство України не встановлює універсального механізму застосування правових засобів стимулюючого характеру, що пов’язано з їх особливостями, які дозволяють класифікувати відповідні засоби на вертикальні та горизонтальні. У зв’язку з цим, запропоновано виділити основні етапи реалізації механізму застосування стимулюючого правового режиму господарювання, які у більшій мірі будуть типовими у випадку вжиття з боку держави заходів щодо реалізації правових засобів горизонтального типу, що зумовлено більш високою частотою повторюваності певних процедур. Зважаючи на пріоритетність у повоєнний період реалізації інвестиційних проєктів, спрямованих на відновлення економічного потенціалу територій України, які зазнали руйнівного впливу внаслідок воєнних дій, висвітлено деякі аспекти застосування правових засобів стимулювання розвитку регіонів. За підсумками порівняльного аналізу актів національного законодавства та права ЄС сформульовано висновок про наявність певних колізій, які є наслідком неповного врахування норм права ЄС, та запропоновано їх усунення. Доводиться, що, зважаючи на особливості надання регіональної державної допомоги у правовій практиці ЄС, запропонована Законом України «Про засади державної регіональної політики» класифікація територій для цілей планування відновлення та стимулювання їх розвитку із виділенням чотирьох функціональних типів, навряд чи створюватиме правові підстави для надання регіональної державної допомоги та впливатиме на її розмір. У зв’язку з цим обґрунтовано положення про доцільність приведення Закону України «Про засади державної регіональної політики» у відповідність із підходами, закріпленими у Керівних принципах № 2021/C 153/01.

ВРЕГУЛЮВАННЯ СПОРІВ ПРО МАЙНО ТА ВЛАСНІСТЬ У ЗОНІ КОНФЛІКТУ: ПРАВОВИЙ СТАТУС ТИМЧАСОВО ОКУПОВАНИХ ТЕРИТОРІЙ

Є. В. Литвиненко, А. О. Лимонько — Wed, 10 Apr 2024 00:00:00 +0300

Анотація. Проведено аналіз питання врегулювання спорів про майно та власність на тимчасово окупованих територіях у контексті збройних конфліктів. Автори досліджують правовий статус такої території та вплив такого статусу у вирішенні питаннь щодо власності. У статті аналізується міжнародні правила, включаючи Женевські конвенції та Додаткові протоколи до них, які регулюють захист цивільного населення та його майна в умовах конфлікту. Також досліджуються спеціальні механізми, включаючи роль міжнародних організацій у вирішенні спорів та відновленні порядку на окупованих територіях. Наголошено, про важливість дотримання принципів прав людини та міжнародного гуманітарного права для захисту прав та інтересів громадянського населення в умовах конфлікту. Розглянуті приклади з практики, дають підстави стверджувати про необхідність розробки та застосування ефективних механізмів врегулювання спорів та відновлення порушених прав у контексті тимчасово окупованих територій. Особлива увага приділяється ролі міжнародних правових інструментів у врегулюванні подібних ситуацій, зокрема, Женевським конвенціям та Додатковим протоколам до них, які визначають права та обов’язки сторін конфлікту та забезпечують захист цивільного населення. Розглянуто та досліджено, як саме ці міжнародні норми впливають на регулювання питань власності та майна. Крім того, висвітлюється та підтверджується важливість участь міжнародних організацій у вирішенні таких спорів та відновленні стабільності на окупованих територіях. Аналізується їхня роль у сприянні дотриманню принципів прав людини та міжнародного гуманітарного права, що є ключовим для забезпечення безпеки та захисту прав громадян в умовах конфлікту. Можна констатувати, що на сьогодні існує необхідність у комплексному підході до вирішення питань власності та майна на тимчасово окупованих територіях, який базується на принципах міжнародного права та сприяє відновленню правового порядку та захисту прав людини в умовах збройних конфліктів. Обґрунтовано важливість дотримання принципів прав людини та міжнародного гуманітарного права як основи для захисту прав та інтересів громадянського населення в умовах конфлікту. Визначаються основні проблеми та виклики, які виникають при вирішенні питань власності в зоні тимчасової окупації, і запропоновано можливі шляхи їх вирішення.

ШТРАФ ЗА ЦИВІЛЬНИМ ПРОЦЕСУАЛЬНИМ КОДЕКСОМ НІМЕЧЧИНИ

Н. Д. Петренко — Wed, 10 Apr 2024 00:00:00 +0300

Анотація. Статтю присвячено підставам притягнення особи до відповідальності у цивільному судочинстві Німеччини та штрафу як одній із форм відповідальності. Узагальнено підстави для накладення штрафу: 1) якщо сторона не з’явилася на слухання у випадку, коли суд розпорядився, щоб сторони з’явилися особисто; 2) якщо належним чином викликаний свідок не з’явився; 3) якщо свідок відмовляється давати показання або бути приведеними до присяги; 4) неявка експерта до суду або відмова надати звіт; 5) якщо особа не виконує обов’язку вчинити дії (надати інформацію про доходи чи майно тощо); якщо боржник порушує визначений судом обов’язок вчинити або припинити дії, утриматися від вчинення дій. Встановлено, що можливість накладення штрафу завжди залежить від наявності певних умов. У разі неявки сторони доцільність накладення штрафу має залежати від значення неявки учасника для перебігу судового провадження (наприклад, чи має вона наслідком затягування судового спору, перешкоджання мирному врегулюванню спору, ускладнення з’ясування фактичних обставин справи), а також – наскільки це відомо – від ступеня порушення обов’язку (наприклад, ступінь вини; перша чи повторна неявка), обґрунтування неявки неповажними причинами чи ненадання пояснень причин неявки, особисті та економічні обставини учасника справи. Німецьке процесуальне законодавство не завжди розцінює штраф як захід відповідальності, а тому дозволяє накладати його повторно: наприклад, на судового експерта за неявку чи ухилення від надання висновку. Однак якщо свідок відмовляється давати показання або бути приведеними до присяги штраф не може бути накладений повторно. Відзначено, що в деяких випадках накладенню штрафу має передувати попередження: у разі несвоєчасного подання висновку експертом, на нього може бути накладено штраф, однак цьому має передувати попередження експерта про надання певного строку. Для притягнення до відповідальності боржника, що порушує визначений судом обов’язок вчинити або припинити дії, утриматися від вчинення дій, так само необхідно попередження.

НОРМАТИВНО-ПРАВОВЕ ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ РЕАЛІЗАЦІЇ ПРАВА НА ПОСМЕРТНЕ ВІДТВОРЕННЯ ВІЙСЬКОВОСЛУЖБОВЦІВ ТА ІНШИХ ОСІБ: ЗАРУБІЖНИЙ ДОСВІД ТА РЕГЛАМЕНТАЦІЯ В УКРАЇНІ

Ю. В. Лебедєва — Wed, 10 Apr 2024 00:00:00 +0300

Анотація. Наукова стаття присвячена аналізу нормативно-правового забезпечення права на біологічне батьківство військовослужбовців та інших осіб, перспективам урегулювання цього права в Україні через крізь поточної демографічної ситуації та повномасштабного вторгнення РФ в Україну. Автор акцентує увагу на тому, що основним ризиком військової служби є ризик смерті, і, якщо особа скористалася програмами збереження репродуктивних клітин для військовослужбовців або раніше проходила програму лікування та зберегла репродуктивний матеріал в кріобанку, може виникнути проблема з посмертною репродукцією, що наразі не заборонена, але і не регламентована чинним законодавством України. У статті проаналізовано зарубіжний досвід впровадження процедури посмертного відтворення, зокрема, розкрито правові аспекти розпорядження репродуктивним матеріалом у разі смерті особи. Акцентовано увагу на тому, що наразі в законотворчій діяльності спостерігається стійка тенденція до легалізації посмертної репродукції. Для належного правового врегулювання посмертного відтворення в Україні запропоновано регламентувати: надання дозволів чи заборони посмертного відтворення репродуктивного матеріалу, вилученого у померлої особи за життя, та визначення можливості вилучення репродуктивного матеріалу у померлої особи; встановлення чітких вимог щодо застосування посмертного відтворення, порядку надання згоди тощо; встановлення терміну допустимого посмертного зберігання та використання репродуктивного матеріалу та/або кріоконсервованих клітин померлої особи; врегулювання спадкових прав дитини, народженої шляхом посмертного відтворення; встановлення батьківства/ материнства померлої особи щодо дитини, народженої внаслідок посмертного відтворення; можливість використання цього методу допоміжної репродуктилогії іноземцями та допустимість вивезення репродуктивного матеріалу з території України за кордон, можливість використання методу посмертного відтворення за громадянами України за кордоном.

НАКЛАДЕННЯ ШТРАФІВ ЗА ПОРУШЕННЯ УКРАЇНСЬКОГО АНТИМОНОПОЛЬНОГО ЗАКОНОДАВСТВА, ЇХ СУДОВЕ ОСКАРЖЕННЯ І ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ ДОТРИМАННЯ ПРАВ СУБ’ЄКТІВ ГОСПОДАРЮВАННЯ: ВПЛИВ АНТИМОНОПОЛЬНОЇ РЕФОРМИ

М. С. Сус — Wed, 10 Apr 2024 00:00:00 +0300

Анотація. Стаття присвячена аналізу положень Закону України № 3295-IX від 09.08.2023 (Закон № 3295-IX), який запустив антимонопольну реформу в Україні, та нормативно-правових актів Антимонопольного комітету України (АМК), прийнятих на розвиток положень цього закону, та наданні їм загальної оцінки з точки зору того як і якою мірою вони можуть вплинути на практику органів АМК щодо накладення штрафів за порушення антимонопольного законодавства та підходи господарських судів щодо контролю за цими рішеннями, існуючу до набрання Законом № 3295-IX чинності проблематику в цій частині в аспекті забезпечення дотримання прав суб’єктів господарювання. За результатами аналізу положень вказаних вище нормативно-правових актів робиться висновок, що встановлення Законом № 3295-IX вимоги, що порядок визначення штрафів за порушення антимонопольного законодавства має бути затверджений у формі нормативно-правового акту АМК, а не рекомендаційних роз’яснень, як було раніше, прямі норми, запроваджені розпорядженням АМК № 16-рп від 23.11.2023, які оновили правила розгляду справ про порушення антимонопольного законодавства, та № 22-рп від 14.12.2023, яким АМК затвердив правила визначення штрафів за порушення вказаного законодавства, про те, що рішення органів АМК про накладення штрафів мають бути обґрунтованими і що органи АМК мають зазначати обставини, які вони будуть враховувати при визначенні розмірів штрафів, у поданні з попередніми висновками, надаючи відповідачам у справах органів АМК таким чином можливість їх прокоментувати, можна розглядати як позитивне зрушення в частині забезпечення дотримання прав суб’єктів господарювання при розгляді органами АМК справ про порушення антимонопольного законодавства. Закон № 3295-IX, оновлені АМК правила розгляду справ про порушення антимонопольного законодавства та правила визначення штрафів збільшують ймовірність того, що господарські суди почнуть більш ефективно контролювати законність рішень органів АМК про накладення штрафів за порушення антимонопольного законодавства безвідносно до рішень про визнання вчинення порушень цього законодавства та визнавати перші недійсними тоді, коли при накладенні штрафів органи АМК не дотримувалися положень розпорядження АМК № 22-рп від 14.12.2023 та інших нормативно-правових актів, прийнятих АМК на розвиток положень Закону № 3295-IX. В якій мірі нове регулювання матиме позитивний ефект фактично покаже правозастосовна практика, яка найближчим часом почне формуватися. Вказується, що Закон № 3295-IX загалом не зачіпає питання зміни господарськими судами рішень органів АМК про накладення штрафів за порушення антимонопольного законодавства, забезпечення чого є одним із зобов’язань України відповідно до Угоди про асоціацію з ЄС, та, як обґрунтовується у статті, видається оптимальним способом організації публічного застосування українського антимонопольного законодавства. Створення умов, аби господарські суди могли ефективно та послідовно змінювати розміри штрафів, накладені органами АМК, при розгляді спорів щодо оскарження рішень цих органів, є одним із найбільш важливих питань для вирішення у світлі триваючої антимонопольної реформи в Україні, що актуалізує подальші дослідження зарубіжного досвіду в цій частині.

КОНЦЕПТУАЛІЗАЦІЯ ДЕРЖАВНОЇ ПОЛІТИКИ У СФЕРІ ПРАВООХОРОННОЇ ДІЯЛЬНОСТІ: ТЕОРЕТИКО-ПРАВОВИЙ ПІДХІД

Д. М. Тичина, І. В. Грицюк — Wed, 10 Apr 2024 00:00:00 +0300

Анотація. У статті проведене узагальнення наукових підходів щодо державної політики у правоохоронній діяльності. Надано поняття «державна політика» є пізнавальним інструментом поглиблення людських знань про складний, багатогранний соціальний феномен, одну з форм інтелектуальної діяльності, спрямованої на відображення закономірних взаємозв’язків і властивостей державної діяльності, реалізацію завдань і функцій державного впливу. Під нею слід вважати цілеспрямовану, стабільну, свідомо-вольову, правову форму організації та здійснення діяльності держави, уповноважених нею суб’єктів за допомогою спеціальних засобів, методів і процедур спрямованих на розроблення стратегічного курсу розвитку найважливіших сфер життєдіяльності суспільства й тактичного управління ними з метою забезпечення прав людини, узгодження інтересів соціальних суб’єктів. У свою чергу, правоохоронну діяльність визначено об’єктом державної політики, що здійснюється уповноваженими суб’єктами державного управління шляхом застосування запобіжних, примусових, юридичних, силових та інших заходів впливу на охоронювані суспільні відносини з метою забезпечення прав і свобод людини, національної безпеки, запобігання і протидії злочинності як основи захисту публічних, суспільних та приватних інтересів, які легалізовані в системі права. Констатовано, що правове регулювання є владним впливом на суспільні відносини, який здійснюється державою за допомогою всіх юридичних засобів з метою їх закріплення, упорядкування, розвитку й охорони, спрямований на відображення та узгодження суспільних інтересів задля розвитку основних сфер суспільних відносин. Саме тому цілком очевидним є те, що в сучасних умовах воєнного стану, особливого значення набуває проблема якісного вдосконалення системи правового регулювання діяльності органів правопорядку. Наявність міжнародних і європейських стандартів формування та реалізації державної політики, а також надання державами добровільної згоди на їх обов’язковість неодмінно приводить до впровадження цих стандартів у національне законодавство, завдяки чому закріплюють найбажаніші для особи та суспільства цінності, що стають джерелом державної політики.

СОЦІАЛЬНИЙ І ПРАВОВИЙ ЗАХИСТ ВІЙСЬКОВОСЛУЖБОВЦІВ ДЕРЖПРИКОРДОНСЛУЖБИ УКРАЇНИ: ОКРЕМІ АСПЕКТИ НОРМАТИВНО–ПРАВОВОГО ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ

Д. В. Цісар — Wed, 10 Apr 2024 00:00:00 +0300

Анотація. У статті досліджено окремі аспекти нормативно–правового забезпечення соціального і правового захисту військовослужбовців Державної прикордонної служби України (далі – Держприкордонслужби), які визначають основоположні засади державної політики України у цій сфері. Крізь призму положень Конституції України розглянуто нормативні аспекти соціального та правового захисту військовослужбовців, осягнуто конституційно–правовий арсенал, який забезпечує законодавство України у регламентованому спектрі прав і свобод військовослужбовців Держприкордонслужби. Проведено аналіз положень Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» на предмет системи соціального і правового захисту, який гарантується військовослужбовцям в політичній, громадській, економічній та соціальній сферах. Доведено, що соціальний захист здійснюється державою в межах правого поля, а правовий захист військовослужбовців перебуває в межах соціальної спрямованості. Закцентовано увагу, що військовослужбовці при реалізації своїх загальногромадянських прав, повинні дотримуватися певних вимог та обмежень, які зумовлені особливостями їх правового статусу, як військовослужбовців. Встановлено, що соціальний захист, який гарантований державою для всіх громадян України відповідно до ст. 46 Конституції України відрізняється від соціального захисту військовослужбовців, який визначений у Законі України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» за своїм змістом та наповненням. Наголошено, що на противагу нормі ст. 3 Конституції України, яка спрямована на взаємовідносини за визначенням «від людини – до держави», військовослужбовці обтяжені обмеженнями щодо можливості користуванням окремими загально–громадськими правами, зокрема що стосується особливостей реалізації економічних, громадських, політичних прав і свобод. Аргументовано необхідність єдиного тлумачення та сприйняття змісту «правового захисту» військовослужбовців, що має трактуватися Законом України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей», структура якого тоді буде послідовно – логічною.