Київський часопис права

МІЖНАРОДНО-ПРАВОВЕ РЕГУЛЮВАННЯ ПРАВА НА ПРАЦЮ ОСІБ З ІНВАЛІДНІСТЮ: ОКРЕМІ ПИТАННЯ

Н. В. Гринь — 2025-03-05

У статті досліджено основні гарантії реалізації права на працю осіб з інвалідністю, підкреслюючи ключові аспекти рівності, інклюзії та поваги до людської гідності. З огляду на зростаючі вимоги до забезпечення соціальної справедливості, особливу увагу приділено аналізу міжнародно-правових стандартів, таких як Конвенція ООН про права осіб з інвалідністю (КПІ), яка закладає підвалини соціальної моделі інвалідності. У статті акцентується на тому, що КПІ, зокрема її стаття 27, встановлює прогресивні зобов’язання для держав-учасниць у сфері працевлаштування, включаючи заборону дискримінації, забезпечення справедливих умов праці, надання доступу до професійного навчання та реабілітації, сприяння самозайнятості й адаптації робочого середовища. Особливу увагу приділено взаємозв’язку між правом на працю та іншими фундаментальними правами людини. У статті розкрито, як недотримання права на працю негативно впливає на реалізацію права на гідний рівень життя, освіту та соціальну інтеграцію осіб з інвалідністю. Авторка стверджують, що порушення права на працю створює бар’єри, які значно ускладнюють доступ до економічних і соціальних можливостей для цієї групи населення. Проаналізовано, як у конституціях і спеціальному законодавстві різних країн світу забороняється дискримінація у сфері праці осіб з інвалідністю. Наприклад, Конституція Німеччини (стаття 3), Конституція Південної Африки (стаття 9) та Закон про реабілітацію США (розділ 504) забезпечують правові механізми для протидії дискримінації на підставі інвалідності. Крім того, розглянуто позитивні приклади з країн Європейського Союзу, де імплементація антидискримінаційних директив сприяла створенню сприятливого середовища для працевлаштування осіб з інвалідністю. Проаналізовано законодавство України щодо дискримінації у сфері праці осіб з інвалідністю. Наголошується, що лише системний підхід, який включає правові, соціальні та економічні аспекти, може забезпечити повну реалізацію права на працю осіб з інвалідністю.

ОСОБЛИВОСТІ АДМІНІСТРАТИВНО-ТЕРИТОРІАЛЬНОГО УСТРОЮ ЛУГАНСЬКОГО ГІРНИЧОГО ОКРУГУ

А. С. Беніцький — 2025-03-05

У статті проаналізовано причини створення ливарного гарматного заводу й Лисичанського кам’яновугільного рудника. Названо умови будівництва Луганського заводу й визначено задіяні в цьому верстви населення. Наголошено на значенні Луганського гірничого округу на теренах України і його вплив на адміністративно-територіальний устрій Слов’яносербського повіту Катеринославської губернії. Підкреслено важливість Луганського гірничого заводу для кам’яновугільних рудників, гірничих підприємств і гірничих закладів освіти в Слов’яносербському, Бахмутському й Ростовському повітах Катеринославської губернії і Міуському округу земель Війська Донського. Проаналізовано Положення про Корпус гірничих інженерів і його значення для формування органів управління Луганського гірничого округу. Розмежовано функції адміністрації Луганського гірничого округу, Луганського гірничого ливарного заводу й Слов’яносербського повіту. Зазначено особливості здійснення правосуддя у гірничих округах та ін. Установлено правовий статус гірничого міста та гірничих селищ Луганського гірничого округу в середині XIX ст. відповідно до гірничого законодавства. Розглянуто значення слов’яносербської громади «вільних матросів» і її вплив на діяльність Луганського гірничого заводу. Проаналізовано територіальні зміни на місцях існування Луганського ливарного заводу. Визначено причини іменування «Слов’яносербський» повіту в складі Катеринославської губернії, землі якого були часткою Донецького повіту Катеринославського намісництва. Зазначено про зміни на територіях і в стані населення Слов’яносербського повіту Катеринославської губернії у зв’язку з існуванням Луганського гірничого округу протягом XIX ст. Особливу увагу приділено процесам, які передували перенесенню повітового центру з міста Слов’яносербськ на місце розташування селища «Луганський завод». З’ясовано передумови ліквідації Луганського ливарного заводу й створення на його місці Луганського патронного заводу.

АДМІНІСТРАТИВНО-ПРАВОВЕ РЕГУЛЮВАННЯ ГЕМБЛІНГОВОЇ ДІЯЛЬНОСТІ В УКРАЇНІ

В. Бовкунов — 2025-03-05

Гральна діяльність є складною та багатогранною сферою, яка потребує ефективного адміністративно-правового регулювання. Легалізація гемблінгу в Україні стала одним із кроків, спрямованих на підвищення прозорості ринку та забезпечення наповнення державного бюджету. Однак, із впровадженням нового законодавства виникає низка проблем, пов’язаних із контролем за дотриманням правових норм, запобіганням нелегальній діяльності та забезпеченням прав громадян. Особливістю українського регулювання гральної діяльності є поєднання міжнародних стандартів із національною специфікою. Законодавство враховує необхідність мінімізації негативних соціальних наслідків, таких як лудоманія, та сприяє створенню умов для відповідальної гри. Державні органи, зокрема Комісія з регулювання азартних ігор та лотерей, отримали чітко окреслені повноваження, але на практиці стикаються з низкою викликів, що зумовлює потребу в удосконаленні адміністративних механізмів. Незважаючи на значний прогрес у легалізації та регулюванні гемблінгу, система потребує ефективного контролю та динамічного оновлення. Необхідно запроваджувати сучасні цифрові інструменти моніторингу, забезпечувати доступ до актуальних даних для аналізу ризиків та розробляти механізми для швидкого реагування на порушення. Особлива увага приділяється створенню умов для прозорої звітності операторів азартних ігор. Адміністративно-правове регулювання гральної діяльності має враховувати як економічні, так і соціальні аспекти. Важливо забезпечити захист прав учасників ринку, включаючи операторів та споживачів, а також сприяти формуванню довіри до системи регулювання. Гармонізація національного законодавства з європейськими стандартами є ключовим напрямом розвитку цієї сфери. Таким чином, дослідження проблем адміністративно-правового регулювання гральної діяльності має вагоме значення як для забезпечення ефективності правозастосування, так і для розвитку прозорого та відповідального ринку азартних ігор. Удосконалення механізмів регулювання дозволить досягти балансу між економічними інтересами держави та соціальною безпекою суспільства.

СИСТЕМА ПРИНЦИПІВ, НАПРЯМІВ ТА СПОСОБІВ АДМІНІСТРАТИВНО-ПРАВОВОГО РЕГУЛЮВАННЯ ВИКОРИСТАННЯ ІНФОРМАЦІЙНИХ ТЕХНОЛОГІЙ У СФЕРІ ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ БЕЗПЕКИ ЖИТТЄДІЯЛЬНОСТІ

Д. В. Бондар — 2025-03-05

Наукова публікація присвячена аналізу системи принципів, напрямів та способів адміністративно-правового регулювання використання інформаційних технологій у сфері забезпечення безпеки життєдіяльності. За результатами проведеного дослідження виділяються загальні та спеціальні принципи правового регулювання у вказаній сфері суспільних відносин. До переліку спеціальних принципів правового регулювання використання інформаційних технологій у сфері забезпечення безпеки життєдіяльності пропонується додати принципи оперативності та координації. До актуальних напрямів адміністративно-правового регулювання використання інформаційних технологій у сфері забезпечення безпеки життєдіяльності віднесено: правове врегулювання розробки та функціонування єдиної інформаційно-телекомунікаційної системи цивільного захисту; адміністративно-правову регламентацію розробки, поширення, а також порядку адміністрування і використання мобільного застосунку, призначеного для мобілізації людських та матеріально-технічних ресурсів у випадку загрози виникнення чи безпосереднього виникнення надзвичайної ситуації; адміністративно-правове врегулювання питання фінансового та матеріально-технічного забезпечення розробки та функціонування єдиної інформаційно-телекомунікаційної системи цивільного захисту та мобільного застосунку, призначеного для мобілізації людських та матеріально-технічних ресурсів у випадку загрози виникнення чи безпосереднього виникнення надзвичайної ситуації; адміністративно-правове врегулювання порядку використання технології штучного інтелекту у сфері забезпечення безпеки життєдіяльності. Зазначається, що в процесі адміністративно-правового регулювання використання інформаційних технологій у сфері забезпечення безпеки життєдіяльності більшою мірою використовуються такі способи правового регулювання як заборони та зобов’язання, проте це не виключає наділення суб’єктів владних повноважень певними дискреційними повноваженнями, зокрема, щодо використання технології штучного інтелекту. Формулюється висновок про перспективність подальшого дослідження даної тематики з метою розробки конкретних пропозицій щодо внесення змін до чинного адміністративного законодавства України.

СТАНОВЛЕННЯ ТА РОЗВИТОК СИТУАЦІЙНИХ ЦЕНТРІВ НАЦІОНАЛЬНОЇ ПОЛІЦІЇ УКРАЇНИ

Є. Г. Веклич — 2025-03-05

У статті наголошено, що упродовж практично усієї історії розвитку правоохоронної системи України існували штабні підрозділи як органи управління, які покликані за дорученням начальника або за власною ініціативою в межах наданої компетенції забезпечувати діяльність відповідного органу правопорядку щодо вирішення загальносистемних, міжрегіональних, міжгалузевих або комплексних правоохоронних завдань, координувати діяльність служб і підрозділів, організовувати виконання управлінських рішень. Такі структурні одиниці забезпечували розроблення й реалізацію управлінських рішень, удосконалення форм та методів роботи, координацію діяльності всіх служб. Генеза становлення та розвитку систуаційних центрів Національної поліції України тісно пов’язана з розвитком та історією органів внутрішніх справ, які у вигляді штабних підрозділів почали формуватися ще за «радянщини». Однак, правоохоронна практика за часів незалежності України поступово звільняється від історичних впливів тоталітарних режимів влади, які були властиві царській, а згодом і радянській системам, що базувалися на репресивних методах боротьби зі злочинністю, забезпеченні безпеки та порядку, охороні прав і свобод людей. Прогресивні зміни в правоохоронній парадигмі Національної поліції України, які відбулися за останні кілька років, пов’язані з розширенням суспільно корисної діяльності всіх правоохоронних інститутів, подальшою гуманізацією цієї діяльності та одночасним підвищенням відповідальності керівництва. Суспільство дедалі більше усвідомлює, що правоохоронні органи повинні бути відкритими і соціально доступними для захисту прав і свобод громадян. Це важливий прорив у ментальності людей, які поколіннями сприймали міліцію як виключно карально-репресивний апарат. Встановлено, що з розвитком інформаційних технологій та утворенням у 2015 р. нового правоохоронного органу європейського зразка – Національної поліції України виникла необхідність у забезпеченні координації, аналізі, плануванні, контролі та узгодженості дій територіальних (міжрегіональних) органів, структурних (відокремлених) підрозділів поліції з реалізації державної політики у сфері забезпечення публічної безпеки і порядку, охорони та захисту прав і свобод людини, інтересів суспільства і держави, протидії злочинності, а також надання поліцейських послуг. У зв’язку з цим, й створено Ситуаційний центр Національної поліції України.

ГРАНИЧНІ СТРОКИ ВИКОНАННЯ ЗОВНІШНЬОЕКОНОМІЧНИХ ЗОБОВ’ЯЗАНЬ: ЗАСТОСУВАННЯ УКРАЇНОЮ В СУЧАСНИХ УМОВАХ

В. О. Голубєва — 2025-03-05

В статті розглянуто нормативно-правове регулювання Україною в рамках зовнішньоекономічної політики (зокрема її валютної складової), граничних строків надходження валютної виручки за експортними операціями та/або товарів за імпортними операціями і деяких практичних особливостей у цій сфері під час воєнного стану (з 24.02.2022 р. до тепер). Особливого значення питання граничних строків надходження товарів за імпортними операціями та/ або валютної виручки за експортними операціями набуло після 24.02.2022 р., внаслідок вразливості національної економіки України і її національної валюти під час «гарячої фази війни». В статті в описовому і табличному вигляді йдеться саме про те, якими нормативно-правовими актами, на які терміни, тощо, Україна з 2022 р. до тепер змінювала граничні строки (від 365 до 90 календарних днів) надходження валютної виручки за експортними операціями (тобто переважно розрахунків) та/або надходження товарів за імпортними операціями, як іншої невід’ємної сторони даного процесу, з метою збалансувати сферу економіки (зокрема валютну) і не допустити поглиблення кризових явищ. З врахуванням сучасної ситуації в Україні, внаслідок агресії РФ, приділено увагу деяким практичним аспектам, пов’язаним з призупиненням розрахунку граничних строків надходження товарів за імпортними операціями та/або валютної виручки за експортними операціями (внаслідок форс-мажорних обставин, звернення до судових органів), а також наслідки їх порушення (наприклад, нарахування пені у розмірі 0,3%). Широко представлена судова практика з теми дослідження і її окремих аспектів. Звертаємо увагу, що викладення матеріалу щодо граничних строків надходження товарів за імпортними операціями та/або валютної виручки за експортними операціями в Україні розділено на дві частини за часовою ознакою: -- з 90-х рр. ХХ ст. до 24.02.2022 р.; – з 24.02.2022 р. – до тепер (в часи воєнного стану). В даній статті йдеться про період з 24.02.2022 р. – до тепер.

ПРОБЛЕМИ ФІНАНСОВОГО ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ СОЦІАЛЬНОГО ЗАХИСТУ ВІЙСЬКОВОСЛУЖБОВЦІВ У КОНТЕКСТІ РІШЕНЬ КОНСТИТУЦІЙНОГО СУДУ УКРАЇНИ ТА СУЧАСНИХ ВИКЛИКІВ

Е. С. Дмитренко — 2025-03-05

У статті проаналізовано проблеми фінансового забезпечення соціального захисту військовослужбовців у контексті рішень Конституційного Суду України та сучасних викликів. Увагу зосереджено на визначенні поняття «фінансове забезпечення соціального захисту військовослужбовців» – як фінансування цієї сфери за рахунок коштів, які формуються у спеціально створених фондах та розподіляються і використовуються з метою соціального захисту військовослужбовців. Наголошено на значенні Закону про Державний бюджет України, в якому визначаються розмір і цільове спрямування видатків держави на соціальний захист військовослужбовців на бюджетний період. Водночас акцентовано увагу на проблему зупинення зазначеним законом норм інших законів щодо соціальних виплат і пільг військовослужбовцям та на правових позиціях щодо цього Конституційного Суду України. У результаті аналізу окремих рішень Конституційного Суду України визначено особливості правового статусу військовослужбовців, що обумовлюють потребу матеріальної компенсації установлених законом обмежень та умов служби. Серед них: виконання обов’язків щодо захисту суверенітету, територіальної цілісності України; жорсткі вимоги до дисципліни, професійної придатності, фахових, фізичних, вольових та інших якостей; високий ризик отримання поранення, ушкодження здоров’я чи навіть загибелі під час виконання службових обов’язків. Зроблено висновки, які ґрунтується на рішеннях Конституційного Суду України: зупинення пільг, компенсацій і гарантій для зазначеної категорії громадян без відповідної матеріальної компенсації є порушенням гарантованого державою права на їх соціальний захист; допустимим є регулювання суспільних відносин у соціальній сфері за принципом пропорційності між соціальним захистом громадян та фінансовими можливостями держави. Звернено увагу на окремі проблеми щодо фінансового забезпечення соціального захисту військовослужбовців та запропоновано шляхи їх вирішення, наприклад доповнити Закон України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» окремим розділом «Соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей в особливі періоди».

ДІДЖИТАЛІЗАЦІЯ ТА ВИКОРИСТАННЯ ІНФОРМАЦІЙНО-КОМУНІКАЦІЙНИХ ТЕХНОЛОГІЙ У СФЕРІ АДМІНІСТРУВАННЯ ГАЛУЗЗЮ ЗАГАЛЬНОЇ СЕРЕДНЬОЇ ОСВІТИ В УКРАЇНІ

І. В. Жукова — 2025-03-05

Визначено шляхи подолання негативних тенденцій адміністративного провадження у справах за порушення у сфері загальної середньої освіти шляхом виділення шести ключових напрямів реалізації інновацій із використанням інформаційно-комунікативних технологій та штучного інтелекту, що сприятиме запровадженню інноваційних підходів до адміністративних проваджень у сфері загальної середньої освіти, як-от: провадження щодо забезпечення права на освіту, провадження щодо порушень у освітній діяльності, провадження щодо «булінгу» (цькування), провадження з приводу ліцензування та акредитації закладів освіти та, відповідно, закладів загальної середньої освіти та провадження у сфері інклюзивної освіти. Основою таких інновацій, визначено саме інформаційно-комунікаційні технології (далі – ІКТ) та штучний інтелект (далі – ШІ), що допоможуть створенню прецеденту адміністрування галузі загальної середньої освіти, заснованому на принципах гласності, відкритості та раціональності. Доведено, що однією із ключових інтенцій інтеграції ІКТ та ШІ у систему адміністративних проваджень у сфері загальної середньої освіти необхідно визначати узагальнену затребуваність у формуванні статусу закладів загальної середньої освіти як генеральної ланки у забезпеченні когнітивних та особистісних проявів розвитку особистості. Актуалізовано, що запровадження інноваційних підходів до адміністративних проваджень у сфері загальної середньої освіти в Україні є важливим кроком до створення ефективної, прозорої та орієнтованої на учасників освітнього процесу системи управління. ІКТ та ШІ може суттєво підвищити якість адміністрування, дозволяючи автоматизувати процеси обробки даних, моніторингу, ліцензування та контролю. Наприклад, використання ШІ може забезпечити автоматизований аналіз великих масивів освітньої інформації, що сприятиме швидкому виявленню порушень, ефективному вирішенню спорів та підвищенню рівня освітніх послуг. Зазначено, що інтеграція ІКТ та ШІ також сприятиме формуванню закладів загальної середньої освіти як ключових осередків розвитку особистості. Використання сучасних цифрових рішень дозволить забезпечити персоналізований підхід до навчання, швидку адаптацію до змін у освітніх потребах та пріоритетах, а також гнучкість у вирішенні організаційних питань. Водночас відкритість і доступність адміністративних процедур через цифрові платформи зміцнить довіру до освітньої системи, стимулюючи суспільний розвиток, заснований на принципах когнітивної взаємодії та інклюзивності. Відповідно, сучасні технології можуть стати не лише інструментом підвищення ефективності, але й фундаментом для побудови інноваційної та гуманістичної системи освіти.

АДМІНІСТРАТИВНО-ПРОЦЕДУРНА ФОРМА УТВОРЕННЯ ОБ’ЄДНАНЬ СПІВВЛАСНИКІВ БАГАТОКВАРТИРНОГО БУДИНКУ

А. В. Колпаков — 2025-03-05

У статті пропонується для обговорення авторське бачення на сутність і зміст процедурності в організації об’єднань власників жилих та нежилих приміщень багатоквартирного будинку, захисту їхніх прав та виконання обов’язків щодо спільного утримання багатоквартирного будинку. Безпосереднім предметом дослідження постала адміністративно-процедурна форма утворення таких об’єднань, зокрема, її визнання, структура і система. Метою статті є отримання нових знань про властивості, характеристики, якості і ознаки процедурної форми утворення об’єднань співвласників багатоквартирного будинку. Методологія дослідження гармонізована з принциповим положенням, відповідно до якого застосування того чи іншого методу не можна звести до єдиної формули, а конкретні дослідницькі технології (процедури аналізу, порівняння, систематики, періодизації тощо) варіюють в залежності від характеру предмета дослідження і його мети. Автор аналізує сутність і значення процедурних форм, як інструментів удосконалення моделей і наукових конструкцій у сфері публічного адміністрування. Він зазначає, що на первісних етапах формування адміністративно-процесуальних і адміністративно-процедурних знань чітке розмежування між процесуальною і процедурною формами не відслідковується. Втім, у дослідженнях того часу було сформульовано два важливих судження про таку форму: а) як необхідну умову належного функціонування будь-яких адміністративних правовідносин і б) як юридичний запобіжник необмеженого адміністративного розсуду. Згодом вони набрали доктринального змісту і отримали розвиток у сучасних адміністративно-правових дослідженнях. Особливу увагу приділено Законам України: а) «Про адміністративну процедуру» від 17.02.2022, який врегулював відносини органів публічної влади з фізичними та юридичними особами; б) «Про об’єднання співвласників багатоквартирного будинку» від 29.11.2001, який регламентував створення і функціонування таких об’єднань. Пі підставі аналізу теоретичних здобутків, нормативного матеріалу і досвіду діяльності об’єднань, запропоновано під процедурною формою утворення ОСББ розуміти нормативно встановлений порядок організаційно-юридичної діяльності уповноважених суб’єктів, спрямований на досягнення інституційно-правового результату – утворення об’єднання співвласників багатоквартирного будинку. Визначено основні властивості процедурної форми, включаючи її структуру, послідовність операцій, внутрішню організацію, темпоральні властивості та системність. Сформульовані загальні обґрунтування щодо доречності формування адміністративно-процедурної доктрини.

ВИДИ ОБ’ЄКТІВ СФЕРИ ГРОМАДСЬКОГО ХАРЧУВАННЯ ТА ГОСТИННОСТІ

Є. В. Кропивний — 2025-03-05

Розкрито поняття та види об’єктів сфери громадського харчування та гостинності. Об’єкти громадського харчування не лише задовольняють потреби населення, але й виступають важливим чинником економічного зростання, сприяючи створенню робочих місць, збільшенню податкових надходжень, розвитку суміжних галузей і залученню туристів, що загалом позитивно впливає на економіку країни. Слід відзначити, що досить популярним рішенням є поєднання діяльності декількох видів об’єктів громадського харчування, а також зміна їх формату діяльності в залежно від свят, сезону, цільової аудиторії тощо. Законодавчий перелік закладів громадського харчування не є вичерпним. Неоднозначність терміну «інший заклад» є надто загальним і не дає чіткого розуміння, які саме заклади можуть потрапити під цю категорію. У правовому контексті такий підхід може призвести до невизначеності та труднощів при регулюванні нових форматів бізнесу в сфері громадського харчування, таких як фудтраки, мобільні кафе або онлайн-замовлення з доставкою. В умовах пандемії, повномасштабного вторгнення, що спричинило, в тому числі, економічну кризу одним з найпопулярніших видів об’єктів сфери громадського харчування став кейтеринг. Запропоновано об’єкти громадського харчування залежно від різних критеріїв можна систематизувати наступним чином: за типом послуг: – ресторани: елітні ресторани (fine dining); сімейні ресторани; тематичні ресторани; – кафе: класичні кафе; кафе-кондитерські; кав’ярні; – бари: коктейль-бари; спортивні бари; паби; – фаст-фуди: мережеві ресторани швидкого харчування; локальні заклади швидкого харчування; за формою організації харчування: їдальні: промислові (на підприємствах); шкільні чи університетські; соціальні (для малозабезпечених верств населення); буфети; стріт-фуд (вулична їжа). Об’єкти громадського харчування відіграють важливу роль також у розвитку економіки країни, оскільки вони створюють багатогалузеву мережу, що охоплює виробництво, торгівлю, сферу послуг і туризм. Різні види закладів громадського харчування, такі як ресторани, кафе, бари, фаст-фуди, їдальні та мобільні фудтраки, забезпечують значний обсяг споживання товарів і послуг, сприяючи розвитку місцевих та національних ринків.

ПОТЕНЦІЙНІ ШЛЯХИ ВДОСКОНАЛЕННЯ АДМІНІСТРУВАННЯ У СФЕРІ ОПІКИ НАД ПОВНОЛІТНІМИ НЕДАЄЗДАТНИМИ ОСОБАМИ В УКРАЇНІ

А. М. Соцька — 2025-03-05

Передусім авторкою у статті зазначено про міжнародні стандарти забезпечення, охорони і захисту прав повнолітніх осіб із психічними та інтелектуальними порушеннями і визнання правосуб’єктності осіб з інвалідністю. Зауважено на щоденній актуалізації відповідного питання для України в умовах повномасштабної війни та зростання рівня інвалідизації українського суспільства. Акцентовано на міжнародному сприйнятті інституту дієздатності як застарілого і такого, що потребує реформування, а визнання здатності людини приймати рішення – як ключової передумови контролю над власним життям. Наведено невичерпний перелік альтернативних опіці способів забезпечення прав осіб, які її потребують, а саме: підтримане прийняття рішень, медична довіреність, довгострокова довіреність, представник одержувача, відкриття спільного банківського рахунку, довіра управління, програми управління грошима, живі заповіти, трасти, громадські системи адвокації, управління справами тощо. Зазначено на особливій ролі підтриманого прийняття рішень як способу підтримки дорослої людини з інтелектуальною, когнітивною чи психологічною інвалідністю шляхом допомоги під час прийняття нею рішень. Наведено приклад із міжнародної практики щодо законодавчої регламентації підтриманого прийняття рішень. Відзначено розвиток в Україні законодавства, нормами та положеннями якого розширюється обсяг дієздатності людей із психічними та інтелектуальними порушеннями, зокрема зі статусом недієздатності. Також охарактеризовано діючий інститут помічника дієздатної фізичної особи, яка за станом здоров’я не може самостійно здійснювати свої права та виконувати обов’язки. Насамкінець сформульовано висновок про необхідність розвитку діючого інституту опіки над недієздатними особами шляхом удосконалення чинного законодавства, діяльності владних органів з адміністративно-правового регулювання правовідносин у відповідній сфері, а також про потребу у вивченні кращого світового досвіду з функціонування альтернативних опіці форм забезпечення прав відповідних категорій населення та його запровадженні на практиці в Україні.

АДМІНІСТРАТИВНО-ПРАВОВІ ЗАХОДИ ЩОДО ПОДОЛАННЯ ЗАГРОЗ ЕНЕРГЕТИЧНІЙ БЕЗПЕЦІ У СФЕРАХ ЕЛЕКТРОЕНЕРГЕТИКИ ТА ЯДЕРНОЇ ЕНЕРГЕТИКИ

А. А. Цибка — 2025-03-05

Ця стаття присвячена комплексному аналізу адміністративно-правових заходів, що застосовуються державою в умовах воєнного стану з метою подолання загроз енергетичній безпеці в галузях електроенергетики та ядерної енергетики. У межах роботи використовуються різні методи дослідження, зокрема формально-правовий аналіз нормативно-правових актів, формально-догматичний метод для виявлення змісту правового регулювання енергетичної безпеки в електроенергетичній галузі та галузі ядерної енергетики, а також системний метод для розгляду конкретних адміністративно-правових заходів у ширшому контексті енергетичної безпеки України. Визначено, що наявні загрози, зокрема, масовані ракетні обстріли та атаки безпілотників на енергетичну інфраструктуру створюють серйозні виклики для стабільності енергосистеми, що вимагає оперативного адміністративно-правового реагування. Проаналізовано ключові законодавчі зміни, прийняті для регулювання ринку електричної енергії, підтримки ринку електроенергії, підвищення ефективності використання ядерної енергії та захист критичної інфраструктури. Висвітлено роль суб’єктів господарювання, які набувають особливого адміністративно-правового статусу в умовах воєнного стану, та механізми їхньої відповідальності. Підкреслюється важливість взаємодії державних органів, суб’єктів господарювання та громадян у забезпеченні енергетичної безпеки країни, а також наголошується на ролі адміністративно-правових методів переконання та інформування населення. Автор акцентує увагу на необхідності вдосконалення механізмів управління енергетичним ринком, зокрема децентралізації енергетичної системи, лібералізації ринку електроенергії, перегляду граничних цін відповідно до європейських стандартів. Окремо розглянуто перспективи розвитку ядерної енергетики як ключового елемента енергетичної безпеки країни. Висновки статті вказують на необхідність подальшого вдосконалення адміністративно-правових заходів та стимулювання розвитку децентралізованої енергетики, що сприятиме підвищенню стійкості енергосистеми України.

ОКРЕМІ ЦИВІЛЬНО-ПРАВОВІ ТА ПРОЦЕСУАЛЬНІ ГАРАНТІЇ ЗАХИСТУ ІНТЕРЕСІВ ВІЙСЬКОВОСЛУЖБОВЦІВ В ОСОБЛИВИЙ ПЕРІОД

С. О. Короєд — 2025-03-05

Розглядаються соціальні гарантії (пільги), які держава встановила військовослужбовцям призваним на військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період. Наголошується на запровадженні законодавцем окремих гарантій в сфері цивільних матеріальних і цивільних процесуальних відносин, які пов’язані зокрема зі звільненням від цивільно-правової відповідальності військовослужбовців як “мобілізованих позичальників” (майнові цивільно-правові гарантії), та створенням умов особистого належного здійснення процесуальних прав і обов’язків в цивільних (адміністративних, господарських, окрім провадження у справах про банкрутство) справах (процесуальні гарантії). У зв’язку з цим практичний інтерес становить питання часових меж дії зазначених гарантій та визначення суб’єктів відповідних правовідносин, на яких поширюється їх дія. Тому метою статті є проведення науково-практичного аналізу відповідних положень законодавства, якими були встановлені вказані гарантії, і судової практики його застосування. Зазначається, що вищевказана цивільно-правова гарантія захисту майнових інтересів військовослужбовців в особливий період була закріплена у п. 15 ст. 14 Закону “Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей”. При цьому наголошується, що період, протягом якого військовослужбовець проходить військову службу під час мобілізації, на особливий період, варто визначати виходячи з роз’яснень Міністерства оборони. Зазначена гарантія стосується лише “мобілізованих позичальників” (в т.ч. резервістів) та не стосується осіб зі статусом учасника бойових дій, і не поширюється на “поручителів”. В сфері процесуального права основною гарантією для військовослужбовців є можливість зупинення провадження у справі у разі перебування сторони у складі Збройних Сил України або інших утворених відповідно до закону військових формувань, що переведені на воєнний стан. Якщо ж військовослужбовець заперечує проти зупинення провадження із зазначеної підстави, то зупинення провадження не може бути застосовано на шкоду інтересам такої особи. Обґрунтовується висновок, що вказані гарантії мають здійснюватися виходячи із принципу диспозитивності, тобто з урахуванням волі заінтересованого військовослужбовця.

ЩОДО ПОВНОВАЖЕНЬ СУДУ У ВИКОНАВЧОМУ ПРОВАДЖЕННІ: ОКРЕМІ АСПЕКТИ

О. О. Русецька — 2025-03-05

У статті на основі аналізу наукових поглядів вчених, судової практики та норм чинного законодавства України досліджені та проаналізовані окремі повноваження суду у виконавчому провадженні. З’ясовано, що суд у виконавчому провадженні виконує дві основні функції: забезпечувальну та контрольну, які передбачені у нормах ЦПК України, ГПК України, КАС. Визначені повноваження суду щодо вирішення процесуальних питань, пов’язаних з виконанням рішення. Закон України «Про виконавче провадження» передбачає загальний порядок розгляду скарг на рішення, дії чи бездіяльність державного виконавця під час виконання судового рішення. Зазначено, що судовий контроль можна поділити на попередній та подальший контроль. Підтримано позицію науковців, що попередній контроль полягає в тому, що найважливіші, основні дії виконавця в ході виконавчого провадження здійснюються лише на підставі постановлених ухвал суду. Подальший судовий контроль за діяннями виконавця полягає, здебільшого, в можливості їх оскарження до суду. Також звернено увагу, що суд з власної ініціативи не здійснює контроль, щодо оскарження рішень, дій або бездіяльності виконавців та посадових осіб органів державної виконавчої служби. Такий контроль він здійснює тільки за зверненням сторонами, іншими учасниками та особами до суду, який видав виконавчий документ щодо оскарження рішення, дії чи бездіяльність виконавця та посадових осіб органів державної виконавчої служби щодо виконання судового рішення. Зроблено висновок, що ефективність правосуддя прямо залежить від виконання судових рішень, відповідно завдання суду не обмежуються їх ухваленням, адже після набрання судовим рішенням законної сили на суд покладаються повноваження щодо вирішення процесуальних питань, пов’язаних з його виконанням, а також здійснення судового контролю за виконанням судових рішень. Отже, незважаючи на те, що суд не суб’єктом виконавчого провадження, однак відповідно до законодавства суд наділений широким колом повноважень у виконавчому провадженні.

КРИМІНАЛЬНО-ПРАВОВІ ОЗНАКИ ТОРГІВЛІ ЛЮДЬМИ ТА ІНШИХ ДЕЛІКТІВ У НЕЗАКОННОМУ СУРОГАТНОМУ МАТЕРИНСТВІ

А. А. Вознюк — 2025-03-05

У статті розглядаються кримінально-правові ознаки вербування жінок з метою їх експлуатації як сурогатних матерів з використанням обману та уразливого стану. Аргументовано, що використання жінки як сурогатної матері є самостійною формою експлуатації. Підкреслено, що обман може включати приховування ключової інформації, маніпуляцію вибором жінок, а також подання неправдивих даних про умови договору чи реальні прибутки злочинців. Уразливий стан жінок пов’язується із соціально-економічними труднощами, які сприяють їх згоді на участь у програмах сурогатного материнства без реальної альтернативи. Розглянуто поняття «уразливого стану» як чинника, що позбавляє потерпілих можливості приймати усвідомлені рішення. Примус, зазвичай, застосовується вже на етапі експлуатації, що створює проблеми для кваліфікації вчиненого за ст. 149 Кримінального кодексу України, оскільки примус у цьому випадку не є складовою вербування. Акцентовано на важливості належної кримінально-правової кваліфікації злочинів ще на етапі вербування для своєчасного припинення експлуатації. У статті також наведено приклади судових справ, що ілюструють зокрема труднощі доведення примусу в цих ситуаціях. Звертається увага на можливість кваліфікації кримінально протиправних діянь у цій сфері за іншими статтями Кримінального кодексу України, а також аргументовано необхідність комплексної кваліфікації кримінально-правової оцінки цих деліктів, зокрема за сукупністю через їх поєднання із підробленням документів, шахрайством тощо.

СТРАТЕГІЯ ПРАВОВОГО РЕГУЛЮВАННЯ БОРОТЬБИ З ТІНЬОВОЮ ЕКОНОМІКОЮ: ПЕРСПЕКТИВИ РОЗВИТКУ ТА ВДОСКОНАЛЕННЯ

В. Л. Гончарук — 2025-03-05

Стаття присвячена аналізу стратегічних напрямів правового регулювання сфери боротьби з тіньовою економікою. Тіньова економіка є однією з найсерйозніших загроз сталого економічного розвитку України, яка сприяє зростання корупції, нелегальної діяльності в економічному секторі та втрати державного бюджету. У роботі увага зосереджена на основних причинах виникнення тіньових процесів, їх впливу на національну економіку та механізми правового регулювання, які можуть бути застосовані для зменшення їхнього впливу. Автор звертає увагу на сучасні форми тіньової економіки, зокрема нелегальні валютні операції, ухилення від оподаткування, незаконну приватизацію, контрабанду, випуск необлікованої продукції та приховування доходів. Зазначається, що для ефективного подолання цих проблем необхідно впроваджувати комплексні заходи, які об’єднують в собі удосконалення нормативно-правової бази, підвищення ефективності роботи правоохоронних і контролюючих органів, а також запровадження новітніх інформаційних технологій для моніторингу фінансових операцій. У статті наголошено на необхідності гармонізації національного законодавства з міжнародними стандартами, а також інтеграція України в європейський економічний простір. Окрему увагу приділено важливості посилення міжнародної співпраці в боротьбі з фінансовими злочинами, оскільки тіньова економіка часто має транснаціональний характер. Зазначено, що стратегія правового регулювання має містити не лише репресивні заходи, але й стимули для виведення бізнесу з тіні, шляхом зменшення податкового навантаження, спрощення регуляторних процедур та розвитку електронного урядування. Автор наголошує на важливості впровадження превентивних заходів з метою підвищення прозорості економічної діяльності та підсилення економічної співпраці суспільства й держави, зокрема й в умовах перебування країни в стані війни. У висновках наголошується на необхідності системного підходу до правового регулювання в боротьбі з тіньовою економікою. Впровадження комплексної стратегії забезпечить підвищення економічної стійкості країни та сприятиме створенню сприятливого інвестиційного клімату, а також зменшення рівня корупції в державі.

ВІЙСЬКОВОСЛУЖБОВЦІ ТА ЇХ КРИМІНАЛЬНА ВІДПОВІДАЛЬНІСТЬ ЗА ПОРУШЕННЯ ПРАВИЛ КОРИСТУВАННЯ ТА ЗБЕРІГАННЯ ВІЙСЬКОВОГО МАЙНА

Р. П. Лаврьонов — 2025-03-05

Ця наукова стаття присвячена детальному аналізу проблем кримінальної відповідальності військовослужбовців за порушення правил користування та зберігання військового майна, що є важливим аспектом забезпечення дисципліни та ефективності військових структур. У статті досліджуються мотиваційні чинники, які сприяють таким порушенням, включаючи недостатній рівень свідомості військовослужбовців, відсутність належного виховного впливу та прогалин у системах внутрішнього контролю. Встановлено, що основними причинами порушень є низька якість управління військовим майном, недостатній рівень професійної підготовки персоналу та відсутність механізмів превентивного контролю. Аналіз існуючих дисциплінарних процедур виявив їхню недостатню ефективність, що зумовлено неузгодженістю нормативно-правової бази, неоднозначністю санкцій та відсутністю дієвих механізмів моніторингу виконання дисциплінарних рішень. Значна увага приділена міжнародному досвіду регулювання використання військового майна, особливо у контексті участі збройних сил у миротворчих операціях. Підкреслено необхідність гармонізації національного законодавства з міжнародними стандартами для підвищення ефективності контролю. Запропоновано низку конкретних заходів для покращення систем управління та підвищення дисципліни серед військовослужбовців, включаючи впровадження строгих механізмів моніторингу, регулярне проведення тренінгів з підвищення правової обізнаності, модернізацію системи обліку та зберігання майна. Особливий акцент зроблено на формуванні культури відповідальності та свідомості в армійських структурах через створення мотиваційних програм. У підсумку, результати дослідження можуть бути використані як основа для подальшого вдосконалення нормативної бази та практичних заходів з метою підвищення рівня дисципліни, ефективності управління військовим майном і запобігання правопорушенням у військових структурах. Стаття має на меті сприяти системним змінам у підходах до забезпечення дисципліни та ефективності у військовій сфері.

МЕТОДОЛОГІЯ ДОСЛІДЖЕННЯ ЖІНОЧОЇ ЗЛОЧИННОСТІ: ЗАГАЛЬНОТЕОРЕТИЧНІ АСПЕКТИ

С. І. Пугач — 2025-03-05

У статті розкрито ключові загальнотеоретичні аспекти дметодології дослідження жіночої злочинності. Зауважено, що дослідження жіночої злочинності в Україні спрямовано на визначення факторів, що сприяють жіночій злочинності, аналіз профілю жінок-злочинниць та особливостей їх поведінки, типологізацію кримінальних правопорушень вчинених жінками, визначення динаміки злочинності та її соціальних наслідків, узагальнення судової практики та практики кримінальної відповідальності, розробку програм запобігання злочинності, реабілітації і реінтеграції жінок, які вчинили кримінальні правопорушення, виявлення гендерних аспектів кримінального права та ін. Підкреслено, що методологія дослідження жіночої злочинності включає такі етапи, як: підготовка, збір даних, аналіз науково-теоретичних та прикладних досліджень в даній сфері, виявлення тенденцій і закономірностей, розробка рекомендацій щодо профілактики та запобігання жіночої злочинності. Визначено, що методологія дослідження жіночої злочинності, як міжгалузевого інституту, складається з наукових принципів пізнання (класичних та некласичних принципів), методологічних підходів (герменевтичного, системного, функціонального, інституціонального і синергетичного) та методів наукового дослідження (загальнонаукових, спеціально-наукових методів в галузі права, емпіричних методів). Відзначено, що дослідження жіночої злочинності передбачає також застосування міждисциплінарного підходу та можливе використання психологічних, соціологічних, антропологічних, інформаційно-аналітичних та ін. методів. Узагальнено, що методологія відіграє ключову роль у дослідженні жіночої злочинності, оскільки забезпечує наукову обґрунтованість висновків та ефективність розроблених рекомендацій, що досягається завдяки системності аналізу жіночої злочинність як складного соціально-правового явища, об’єктивності результатів дослідження, виявленню закономірностей, застосуванню міждисциплінарного підходу та практичній спрямованості дослідження, що в кінцевому результаті сприяє розробці ефективних заходів профілактики, запобігання та реабілітації жінок-злочинниць.

ГЕНЕЗИС БЕЗПЕКИ ДОРОЖНЬОГО РУХУ ТА ЕКСПЛУАТАЦІЇ АВТОМОБІЛЬНОГО ТРАНСПОРТУ В УКРАЇНІ

М. М. Рудик — 2025-03-05

У статті на основі аналізу історичних документів, нормативно-правових актів та практики діяльності, виділено та проаналізовано періоди розвитку законодавства у сфері безпеки дорожнього руху. Наголошено, що перші законодавчі акти, які регулювали дорожній рух, були прийняті ще на початку XVIII ст. в країнах західної Європи, а активний розвиток автотранспортної промислов’ості на початку ХХ ст. зумовив розвиток кримінального законодавства у напрямі поступового створення норм, що регулюють кримінально-правовий захист діяльності певних видів транспорту від злочинних посягань за наявності складних проблем кодифікації. Із того часу питання забезпечення безпеки на автомобільному транспорті не втрачають своєї актуальності, що є цілком зрозумілим, враховуючи активний розвиток сфери автомобільного транспорту як у світі в цілому, так і в Україні зокрема. Особливо загострилася проблема забезпечення означеної безпеки в усьому світі наприкінці XX століття, коли розвиток автотранспортної промисловості вийшов на новий рівень: автомобілі стали більш доступними для людей; зросла питома вага автомобільних пасажирських та вантажних перевезень; рівень досягнутих технологій дозволив суттєво поліпшити технічні характеристики автомобілів, зокрема в частині їх швидкісних якостей. У статті звернуто увагу на законодавство сучасної України – оцінено правові норми, які спрямовані на запобігання правопорушенням у сфері безпеки дорожнього руху. У рамках проведеного дослідження виділено новий специфічний етап розвитку безпеки дорожнього руху та експлуатації автомобільного транспорту, який пов’язаний із прийняттям Закону України «Про правовий режим воєнного стану» та фактичним введенням цього стану. Заходи контролю для забезпечення безпеки дорожнього руху у воєнний час реалізуються як на блокпостах, так і за їх межами. Проте розвиток законодавства України в цій сфері на сьогоднішній день не можна вважати достатньо завершеним, оскільки існує ряд прогалин і застарілих положень, які також містяться в прийнятих державних цільових програмах, концепціях і стратегіях боротьби зі злочинністю.

КРИМІНАЛІСТИЧНИЙ АНАЛІЗ ЗЛОЧИНІВ ПРОТИ ВИБОРЧИХ ПРАВ ГРОМАДЯН ІЗ ВИКОРИСТАННЯМ ІНФОРМАЦІЙНИХ ТЕХНОЛОГІЙ

О. В. Сачко — 2025-03-05

У статті здійснено криміналістичний аналіз злочинів проти виборчих прав громадян, що вчиняються з використанням інформаційних технологій. Розглянуто ключові аспекти та форми реалізації цих злочинів у сучасному цифровому середовищі України. Особливу увагу приділено аналізу злочинів, передбачених статтями 157-160 Кримінального кодексу України, зокрема фальсифікації виборчих документів, маніпуляції даними Державного реєстру виборців та несанкціонованому втручанню в інформаційні системи Центральної виборчої комісії. Описано методи, якими зловмисники впливають на виборчий процес, такі як DDOS-атаки, введення неправдивої інформації до виборчих баз даних, використання бот-мереж для поширення дезінформації, а також втручання в інформаційне середовище шляхом організації інтернет-пропаганди. Досліджено роль як зовнішніх суб’єктів (осіб, які не мають офіційного доступу до виборчих ресурсів), так і внутрішніх (працівників виборчих органів), які можуть використовувати свої посадові повноваження для маніпуляції виборчим процесом. Особливу увагу приділено впливу російських спецслужб на виборчий процес в Україні, що здійснюється через соціальні мережі, інтернет-ресурси та інші інформаційно-телекомунікаційні платформи. Виявлено, що ці суб’єкти використовують фейкові новини, пропаганду та дезінформацію для дестабілізації ситуації під час виборів, підбурюють до сепаратистських дій та дискредитують державні органи влади. У статті підкреслено необхідність посилення захисту виборчих прав громадян у цифровому просторі шляхом удосконалення законодавства щодо інформаційної безпеки виборчих процесів. Окремо розглядається питання можливого впровадження електронного голосування в Україні, яке є передчасним через високі ризики кіберзагроз та недовіру громадян до виборчої системи.

ПРОБЛЕМИ ДОКАЗОВОГО ПРАВА

О. В. Хорошун — 2025-03-05

Стаття присвячена комплексному аналізу проблем доказового права як складової частини системи права України. Доказове право, що регулює процесуальні аспекти доказування в судових процесах, є важливим елементом забезпечення правосуддя, однак воно стикається з низкою теоретичних і практичних викликів. У статті розглядаються ключові проблеми, пов’язані із визначенням сутності доказового права, його співвідношенням із матеріальним і процесуальним правом, а також особливостями регулювання окремих інститутів, таких як письмові докази, судова експертиза та оцінка доказів. Зроблено акцент на важливості чіткого законодавчого визначення основних понять доказового права: «допустимість доказів», «достовірність доказів» і «достатність доказів». Аналізуються особливості формулювання цих категорій у процесуальному законодавстві України, включаючи статті Цивільного, Господарського та Кримінального процесуальних кодексів, а також Кодексу адміністративного судочинства. Визначено, що відсутність чітких юридичних визначень і логічних підходів до регулювання процедур доказування призводить до правових колізій, зокрема у сфері визнання доказів недопустимими. Досліджено ключові аспекти критики чинного кримінального процесуального законодавства, зокрема його надмірну формалізованість, яка може суперечити принципам логіки, об’єктивного пізнання та природного права. Увагу приділено проблемам, що виникають у міжнародному співробітництві щодо збирання доказів, а також складнощам, пов’язаним із правовим статусом даних, отриманих від іноземних правоохоронних органів чи адвокатури. Окремо проаналізовано роль правових інститутів у структурі доказового права. Встановлено, що доказове право не можна вважати самостійним інститутом, оскільки його норми є інтегрованою частиною процесуального права, а регулювання доказування значною мірою залежить від загальних принципів та механізмів, закріплених у матеріальному праві.

ПЕРІОДИ РОЗВИТКУ МІЖНАРОДНОГО ГУМАНІТАРНОГО ПРАВА

О. П. Котляренко — 2025-03-05

Дана наукова стаття присвячена актуальним проблемам дослідження розвитку та витоків міжнародного гуманітарного права, аналізу ролі і характеру впливу на цей процес політичних, культурних та релігійних факторів всередині суб’єктів цього права – держав та державоутворень. Визначено, що поява і становлення держав сприяли складному і тривалому процесу міжнародної нормотворчості щодо створення усталених норм права, покликаних регулювати правила поведінки сторін збройних конфліктів. Розкрито, що хоча в давнину ці норми не закріплювалися на законодавчому рівні, залежали від домовленостей між сторонами конфлікту та мали епізодичний характер – вони стали підґрунтям спочатку звичаєвих норм, а потім і норм міжнародних договорів. Подальше правове закріплення цих правил було складним і неоднозначним процесом, внаслідок якого сформувалося сучасне міжнародне гуманітарне право (далі – МГП) як звод міжнародно визнаних норм, у тому числі в частині зобов’язання держав щодо їх дотримання. Наголошено, що МГП – це компроміс між двома протилежними принципами: гуманності і військової необхідності, акцент у якому зміщувався в різні періоди історії людства під впливом політичних, безпекових, культурних та релігійних факторів. Якщо військова необхідність допускає застосування сили задля вирішення конфлікту, то принцип гуманності обмежує застосування цієї сили і заперечує завдання надмірних страждань і шкоди у досягненні законної мети збройного конфлікту – ослаблення супротивника. Досліджено окремі періоди розвитку права війни. Акцентовано увагу на тому, що норми МГП об’єднали практичний досвід, релігійні і морально-етичні норм та покликані “гуманізувати” таке антигуманне за суттю явище як війна, забезпечити захист найбільш вразливих категорій осіб: дітей, жінок, поранених і хворих, військовополонених тощо. Це право не тільки юридичного, а й морального характеру є ознакою дорослішання суспільства. МГП формувалося одночасно зі становленням держав – його суб’єктів під впливом панівних релігійних, політичних і безпекових реалій. Відповідно до цього інтерпретувалося і співвідношення військової необхідності та гуманності. Водночас, норми МГП засновуються на засадах етики і моральності – гуманності, милосердя, співчуття – якостей, іманентно властивих людській особистості, втрата яких знецінює будь-які досягнення цивілізації і становить небезпеку для її існування. Визначено можливі шляхи розвитку МГП: поширення знань серед його носіїв, зміни в державній та освітній політиці держав – суб’єктів міжнародного права.